ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
16.10.2003 Справа N 24/142
Постанову залишено без змін
постановою Судової палати у господарських
справах Верховного Суду України
від 3 лютого 2004 року
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді Кузьменка М.В., суддів Васищака І.М.,
Палій В.М., за участю представників сторін О. та Ш., розглянувши у
відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з
обмеженою відповідальністю "Терра Нова" на постанову від 5 червня
2003 року Київського апеляційного господарського суду у справі
N 24/142 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Терра
Нова" до товариства з обмеженою відповідальністю "Есма",
акціонерного товариства "Лебідь" про стягнення 876364 грн.,
в с т а н о в и в:
Рішенням від 25 березня 2003 року господарського суду
м. Києва позов задоволено частково зі стягненням з акціонерного
товариства "Лебідь" 798000 грн. основного боргу та 14364 грн.
неустойки, а з товариства з обмеженою відповідальністю "Есма"
50000 грн. штрафу.
Рішення суду мотивовано невиконанням акціонерним товариством
"Лебідь" своїх зобов'язань за договором від 23 березня 2001 року
N 21-03-01.
Постановою від 5 червня 2003 року Київського апеляційного
господарського суду рішення у справі скасовано, в позові
відмовлено з мотивів невиконання позивачем пункту 2.2 зазначеного
договору, згідно з яким позивач був зобов'язаний самостійно
вивезти товар.
У касаційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю
"Терра Нова" просить постанову від 5 червня 2003 року Київського
апеляційного господарського суду скасувати з огляду на порушення
апеляційною інстанцією норм матеріального права.
На його думку, невиконання зобов'язання спричинене винними
діями відповідача: згідно з пунктом 2.3 договору поставка
вважається здійсненою в момент підписання сторонами акта
приймання-передачі, який контрагентами підписаний не був; в
матеріалах справи відсутні докази неналежного виконання позивачем
своїх зобов'язань за договором; в строк до 1 березня 2002 року
продукція поставлена не була.
Акціонерне товариство "Лебідь" вважає вимоги позивача
безпідставними і такими, що не підлягають задоволенню, оскільки в
даний час в місцевому господарському суді вирішується спір між
тими ж сторонами і з тих же підстав; позивачу в 2002 році двічі
направлялися пропозиції здійснити вивіз сільськогосподарської
продукції, проте позивач своїх зобов'язань за договором не
виконав; позивача інформовано про готовність відповідача передати
продукцію в період з 1 по 10 листопада 2003 року.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Есма" належним чином
було повідомлене про час і місце судового засідання, проте право
на подання відзиву на касаційну скаргу ним не використано і його
представник в судове засідання не з'явився.
Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні
матеріали на предмет їх юридичної оцінки господарським судом
м. Києва та Київським апеляційним господарським судом та
проаналізувавши застосування судами норм матеріального і
процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга
підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами, на підставі договору від 23 березня
2001 року за N 21-03-01 та додатка до нього, укладених між
товариством з обмеженою відповідальністю "Терра Нова" та
акціонерним товариством "Лебідь", позивач зобов'язався до 1 травня
2001 сплатити вартість сільськогосподарської продукції, а
відповідач до 1 березня 2002 року зобов'язався поставити її
позивачу на умовах самовивозу.
Для забезпечення виконання зобов'язання позивач та товариство
з обмеженою відповідальністю "Есма" уклали договір поруки від
23 березня 2001 року за N 4/21.
З матеріалів справи вбачається, що позивач свої зобов'язання
в частині перерахування акціонерному товариству "Лебідь"
798000 грн. виконав в повному обсязі, що підтверджується
платіжними дорученнями від 26 березня 2001 року N 241, від
27 березня 2001 року N 243, від 28 березня 2001 року N 251, від
30 березня 2001 року N 253, від 30 березня 2001 року N 263, від
2 квітня 2001 року N 265, від 5 квітня 2001 року N 279, від
10 квітня 2001 року N 284.
Відповідач продукцію в термін до 1 березня 2002 року не
поставив, а отже зобов'язань за договором не виконав.
Контрагенти забезпечили виконання зобов'язання штрафом у
розмірі 1,8 відсотків річних від вартості непоставленого у
визначений термін товару, що дорівнює 14364 грн.
На момент звернення до суду з позовом збитки позивачу
відшкодовані не були.
Крім того, позивач та товариство з обмеженою відповідальністю
"Есма" уклали договір поруки від 23 березня 2001 року за N 4/21,
відповідно до умов якого майнова відповідальність поручителя перед
кредитором обмежується сумою у 50000 грн.
Статтею 161 Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 )
встановлено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином і
в установлений строк відповідно до вказівок закону, акта
планування, договору. За змістом статей 212 та 216 Цивільного
кодексу Української РСР боржник не звільняється від
відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання,
яке припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно зі
статтею 203 Цивільного кодексу Української РСР в разі невиконання
або неналежного виконання зобов'язання боржником він має
відшкодувати кредиторові завдані збитки.
В силу вимог частини першої статті 213 Цивільного кодексу
Української РСР ( 1540-06 ) боржник, який прострочив виконання,
відповідає перед кредитором за збитки, завдані простроченням, і за
неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
З урахуванням цих обставин господарський суд першої інстанції
ухвалив рішення про задоволення позову.
Акціонерне товариство "Лебідь", оскаржуючи судове рішення в
апеляційному порядку, в день прийняття судом апеляційної інстанції
постанови, як додаток до своїх пояснень по справі, подало
Київському апеляційному господарському суду додаткові докази -
листи від 25 жовтня 2002 року N 85 та від 24 грудня 2002 року за
N 110 з копіями поштових квитанцій, а також копії складських
довідок від 1 жовтня та 1 грудня 2002 року, з тексту яких
вбачається, що відповідач повідомляв контрагента про знаходження
продукції на його складах і про готовність її відвантажити на
умовах, як це передбачено договором, самовивозу.
Прийнявши ці додаткові докази, суд апеляційної інстанції
дійшов висновків про порушення зобов'язання самим позивачем та про
відсутність в діях відповідача складу цивільного правопорушення.
Колегія суддів вважає, що в даному випадку Київський
апеляційний господарський суду вийшов за межі власних повноважень,
що призвело до надання неналежної юридичної оцінки обставинам
справи: за змістом статті 101 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) апеляційний господарський суд вправі
прийняти додаткові докази виключно за умов їх існування на момент
розгляду справи в суді першої інстанції; особа, яка їх подала,
знала про їх існування, але не могла їх подати до суду; заявник
обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з
причин, що не залежали від нього.
Таким чином, в порушення вимог статей 43 та 101
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) суд
апеляційної інстанції не створив сторонам умов для дослідження
додаткових доказів та встановлення фактичних обставин справи щодо
фактів дійсного знаходження у відповідні строки на складах
відповідача сільськогосподарської продукції в кількості і якості,
які сторони обумовили в додатку до спірного договору, та дійсного
повідомлення позивача про можливість її вивозу, а також прийняв
додаткові докази без відповідного належного обгрунтування
відповідачем неможливості їх подання суду першої інстанції.
Зазначені порушення в силу статті 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) є підставою для
скасування постанови суду апеляційної інстанції.
За таких обставин касаційна інстанція вважає, що висновки
місцевого господарського суду відповідають обставинам справи і їм
дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм
матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, керуючись стаття 111-5, 111-7, 111-9 -
111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ),
суд П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю
"Терра Нова" на постанову від 5 червня 2003 року Київського
апеляційного господарського суду задовольнити.
2. Постанову від 5 червня 2003 року Київського апеляційного
господарського суду скасувати, а рішення від 25 березня 2003 року
господарського суду м. Києва у справі N 24/142 залишити без змін.
3. Стягнути з акціонерного товариства "Лебідь" на користь
товариства з обмеженою відповідальністю "Терра Нова" 850 (вісімсот
п'ятдесят) грн. в рахунок відшкодування витрат з сплати державного
мита.
Доручити господарському суду м. Києва видати наказ.