ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
05.08.2003
Щодо початку перебігу строку
позовної давності
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, суддів, розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової адміністрації у м. Рівне на
постанову від XX.06.2003 р. Л-ського апеляційного господарського
суду у справі N 000 господарського суду Рівненської області за
позовом відкритого акціонерного товариства "XXX" до Державної
податкової адміністрації у м. Рівне про визнання недійсним
податкового повідомлення-рішення. У судовому засіданні взяли
участь представники:
від позивача - не з'явився,
від відповідача - присутні,
встановив:
у березні 2003 року відкрите акціонерне товариство "XXX"
пред'явило в суді позов до Державної податкової інспекції у
м. Рівне про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
N 100 від XX.12.2002 р., яким визначене податкове зобов'язання з
податку на прибуток у сумі 4680 грн. та застосовані штрафні
санкції у сумі 468 грн.
Зазначалось, що у відповідача не було підстав включати до
валового доходу і вважати фінансовою допомогою кредиторську
заборгованість, оскільки товари отримано за накладними і строк
розрахунків за товари не визначено, хоча й минуло три роки, вимоги
з оплати кредитори не надсилали.
Рішенням господарського суду Рівненської області від
XX.03.2003 р. позов задоволено.
Податкове повідомлення-рішення N 100 від XX.12.2002 р.
Державної податкової інспекції у м. Рівне визнано недійсним.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
XX.06.2003 року рішення залишено без змін.
Задовольняючи позов і залишаючи рішення без змін, судові
інстанції виходили з того, що, згідно з пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4
Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ), валовий дохід включає суми безповоротної фінансової
допомоги, якою, згідно з п. 1.22 ст. 1 цього закону, є сума
платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що
залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.
Кредиторська заборгованість позивача хоча і виникла у 1997 та
1998 роках, але її не можна віднести до безповоротної фінансової
допомоги, бо товар отримано за накладними без зазначення строку
його оплати, а тому кредитор, відповідно до ст. 165 Цивільного
кодексу України ( 1540-06 ), має право вимагати повернення
вартості товару, а позивач зобов'язаний у семиденний строк
виконати таке зобов'язання, а тому строк позовної давності
починається за спливом семиденного строку на задоволення вимог
кредитора.
У касаційній скарзі Державна податкова інспекція у м. Рівне
просить постанову апеляційного господарського суду та рішення
господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у
позові відмовити, посилаючись на порушення судовими інстанціями
пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 7.11 ст. 7, п. 1.22 ст. 1 Закону
України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ),
ст. 71 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ).
Заслухавши доповідь судді, пояснення представників
відповідача, перевіривши повноту встановлених судом обставин
справи, їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України
вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з
такого.
Відповідно до п. 1.22 ст. 1 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ), безповоротна фінансова
допомога - це сума заборгованості платника податку перед іншою
юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після
закінчення строку позовної давності.
Згідно зі ст. 71 ЦК України ( 1540-06 ), загальний строк для
захисту права за позовом особи, право якої порушено,
встановлюється в три роки.
Статтею 76 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) встановлено
початок перебігу строку позовної давності, який починається з дня
виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли
особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого
права.
Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи,
кредиторська заборгованість у позивача виникла після отримання
товарів у 1997 та 1998 роках за накладними, строк оплати товару в
яких не вказано, без укладання договорів.
Таким чином, суд правильно застосував ст. 165 Цивільного
кодексу України ( 1540-06 ), яка передбачає: якщо строк виконання
зобов'язання не встановлений або визначений моментом витребування,
кредитор має право провести виконання в будь-який час.
Боржник повинен виконати таке зобов'язання в семиденний строк
із дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного
виконання не випливає із закону ( 334/94-ВР ), договору або зі
змісту зобов'язання.
Таким чином, суд дійшов правильного висновку, що початок
перебігу строку позовної давності почнеться за спливом семиденного
строку з дня пред'явлення вимоги кредитором.
Кредиторська заборгованість позивача не є безповоротною
фінансовою допомогою у розумінні п. 1.22 ст. 1 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ), і у позивача не
було підстав відносити її до валового доходу, бо, відповідно до
пп. 4.1.6. п. 4.1 ст. 4 цього закону, до валового доходу
включаються суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої
платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт,
послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді,
за винятком випадків, коли така безповоротна фінансова допомога та
безоплатні товари (роботи, послуги) отримуються неприбутковими
організаціями в порядку, визначеному п. 7.11 цього Закону, або
такі операції здійснюються між платником податку та його
відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи.
Враховуючи викладене, суд дійшов правильного висновку, що у
відповідача не було підстав донараховувати позивачу податкове
зобов'язання з податку на прибуток та застосовувати фінансові
санкції.
З огляду на наведене доводи касаційної скарги на порушення
судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права не
заслуговують на увагу.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський
суд України постановив: касаційну скаргу Державної податкової
адміністрації у м. Рівне залишити без задоволення, а постанову від
XX.06.2003 р. Львівського апеляційного господарського суду та
рішення від XX.03.2003 р. господарського суду Рівненської області
у справі N 000 - без змін.