КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, N 3-4, ст. 21 )
{ Із змінами, внесеними згідно із Законами
N 3166-IV ( 3166-15 ) від 01.12.2005, ВВР, 2006, N 12, ст.103
N 3235-IV ( 3235-15 ) від 20.12.2005, ВВР, 2006, N 9, N 10-11,
ст.96
N 3559-IV ( 3559-15 ) від 16.03.2006, ВВР, 2006, N 35, ст.302
N 489-V ( 489-16 ) від 19.12.2006 }
{ Зміни по Закону N 609-V ( 609-16 ) від 07.02.2007
будуть внесені після його опублікування }
ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
РОЗДІЛ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Глава 1
КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ
Стаття 1. Мета і завдання кримінально-виконавчого
законодавства України
1. Кримінально-виконавче законодавство України регламентує
порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з
метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом
створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених,
запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими
особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому,
що принижує гідність, поводженню із засудженими.
2. Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є
визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового
статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних
інтересів та обов'язків; порядку застосування до них заходів
впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки;
системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та
порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних
покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також
регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних
покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам,
звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.
Стаття 2. Кримінально-виконавче законодавство України
Кримінально-виконавче законодавство України складається з
цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних
міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана
Верховною Радою України.
Стаття 3. Дія кримінально-виконавчого законодавства
у просторі й часі
1. До засуджених, які відбувають покарання на території
України, застосовується кримінально-виконавче законодавство
України.
2. Порядок і умови виконання та відбування покарань
визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке
діє на час виконання та відбування кримінального покарання.
Стаття 4. Підстава виконання і відбування покарання
Підставою виконання і відбування покарання є вирок суду, який
набрав законної сили, інші рішення суду, а також закон України про
амністію та акт помилування.
Стаття 5. Принципи кримінально-виконавчого законодавства,
виконання і відбування покарань
Кримінально-виконавче законодавство, виконання і відбування
покарань ґрунтуються на принципах невідворотності виконання і
відбування покарань, законності, справедливості, гуманізму,
демократизму, рівності засуджених перед законом, взаємної
відповідальності держави і засудженого, диференціації та
індивідуалізації виконання покарань, раціонального застосування
примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки,
поєднання покарання з виправним впливом, участі громадськості в
передбачених законом випадках у діяльності органів і установ
виконання покарань.
Стаття 6. Виправлення і ресоціалізація засуджених та їх
основні засоби
1. Виправлення засудженого - процес позитивних змін, які
відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до
самокерованої правослухняної поведінки.
2. Ресоціалізація - свідоме відновлення засудженого в
соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення
його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного
життя в суспільстві.
Необхідною умовою ресоціалізації є виправлення засудженого.
3. Основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених
є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим),
суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє
і професійно-технічне навчання, громадський вплив.
4. Засоби виправлення і ресоціалізації засуджених
застосовуються з урахуванням виду покарання, особистості
засудженого, характеру, ступеня суспільної небезпеки і мотивів
вчиненого злочину та поведінки засудженого під час відбування
покарання.
Глава 2
ПРАВОВИЙ СТАТУС ЗАСУДЖЕНИХ
Стаття 7. Основи правового статусу засуджених
1. Держава поважає і охороняє права, свободи і законні
інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення
і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту
безпеку.
2. Засуджені користуються всіма правами людини і громадянина,
за винятком обмежень, визначених законами України та цим Кодексом
і встановлених вироком суду.
3. Правовий статус засуджених іноземців і осіб без
громадянства визначається законами України, а також міжнародними
договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною
Радою України.
4. Правовий статус засуджених визначається законами України,
а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та
відбування конкретного виду покарання.
Стаття 8. Основні права засуджених
1. Засуджені мають право:
на отримання інформації про свої права і обов'язки, порядок і
умови виконання та відбування призначеного судом покарання;
на гуманне ставлення до себе і на повагу гідності, властивої
людській особистості;
звертатися відповідно до законодавства з пропозиціями,
заявами і скаргами до адміністрації органів і установ виконання
покарань, їх вищестоящих органів, а також до Уповноваженого
Верховної Ради України з прав людини, Європейського суду з прав
людини, а також інших відповідних органів міжнародних організацій,
членом або учасником яких є Україна, до уповноважених осіб таких
міжнародних організацій, суду, органів прокуратури, інших органів
державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань
громадян; ( Абзац четвертий частини першої статті 8 із змінами,
внесеними згідно із Законом N 3166-IV ( 3166-15 ) від 01.12.2005 )
давати пояснення і вести листування, а також звертатися з
пропозиціями, заявами і скаргами рідною мовою. Відповіді
засудженим даються мовою звернення. У разі відсутності можливості
дати відповідь мовою звернення вона дається українською мовою з
перекладом відповіді на мову звернення, який забезпечується
органом або установою виконання покарань;
на охорону здоров'я. Охорона здоров'я забезпечується системою
медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних заходів, а також
поєднанням безоплатних і платних форм медичної допомоги.
Засуджені, які мають розлади психіки та поведінки внаслідок
вживання алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин або
їх аналогів чи інших одурманюючих засобів, можуть за їх письмовою
згодою пройти курс лікування від вказаних захворювань;
на соціальне забезпечення, у тому числі й на отримання
пенсій, відповідно до законів України.
2. Засудженому гарантується право на правову допомогу. Для
одержання правової допомоги засуджені можуть користуватися
послугами адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за
законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за
дорученням юридичної особи.
3. Засуджені іноземці мають право підтримувати зв'язок з
дипломатичними представництвами і консульськими установами своїх
держав, особи без громадянства, а також громадяни держав, що не
мають дипломатичних представництв або консульських установ в
Україні, - з дипломатичними представництвами держави, яка взяла на
себе охорону їхніх інтересів, або міжнародними органами чи
організаціями, які здійснюють їх захист.
Стаття 9. Основні обов'язки засуджених
1. Засуджені зобов'язані:
виконувати встановлені законодавством обов'язки громадян
України, неухильно додержуватися правил поведінки, які передбачені
для засуджених, не посягати на права і свободи, честь і гідність
інших осіб;
виконувати законні вимоги адміністрації органів і установ
виконання покарань;
ввічливо ставитися до персоналу, інших осіб, які відвідують
установи виконання покарань, а також до інших засуджених;
з'являтися за викликом адміністрації органів і установ
виконання покарань.
2. Невиконання засудженими своїх обов'язків і законних вимог
адміністрації органів і установ виконання покарань тягне за собою
встановлену законом відповідальність.
Стаття 10. Право засуджених на особисту безпеку
1. Засуджені мають право на особисту безпеку.
2. У разі виникнення небезпеки життю і здоров'ю засуджених,
які відбувають покарання у виді арешту, обмеження волі, тримання в
дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення
волі, вони мають право звернутися із заявою до будь-якої посадової
особи органу чи установи виконання покарань з проханням про
забезпечення особистої безпеки. У цьому разі посадова особа
зобов'язана вжити невідкладних заходів щодо забезпечення особистої
безпеки засудженого.
3. Адміністрація установи виконання покарань вживає заходів
до переведення засудженого в безпечне місце, а також інших заходів
до усунення небезпеки, вирішує питання про місце подальшого
відбування ним покарання.
4. У разі наявності небезпеки для життя і здоров'я
засуджених, до яких згідно із законом у зв'язку з їх участю у
кримінальному судочинстві прийнято рішення про застосування
заходів безпеки, адміністрація установи виконання покарань вживає
заходів щодо забезпечення безпеки цих осіб. Крім того, до
зазначених осіб можуть бути застосовані такі заходи:
ізольоване тримання;
переведення в іншу установу виконання покарань.
5. Зміна умов тримання осіб, щодо яких застосовані заходи
безпеки, здійснюється з додержанням вимог, передбачених цим
Кодексом і законодавством України.
Глава 3
ОРГАНИ І УСТАНОВИ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ
Стаття 11. Види органів і установ виконання покарань
1. Органами виконання покарань є: Державний департамент
України з питань виконання покарань, його територіальні органи
управління, кримінально-виконавча інспекція.
2. Установами виконання покарань є: арештні доми,
кримінально-виконавчі установи, спеціальні виховні установи
(далі - виховні колонії).
3. Кримінально-виконавчі установи поділяються на
кримінально-виконавчі установи відкритого типу (далі - виправні
центри) і кримінально-виконавчі установи закритого типу (далі -
виправні колонії).
4. Виправні колонії поділяються на колонії мінімального,
середнього і максимального рівнів безпеки.
5. Виправні колонії мінімального рівня безпеки поділяються на
колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання
і колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами
тримання.
6. У межах, визначених цим Кодексом та законами України,
виконання кримінальних покарань також здійснюють Державна
виконавча служба, військові частини, гауптвахти і дисциплінарний
батальйон.
7. Територіальні органи управління, кримінально-виконавча
інспекція, арештні доми, виправні центри, виправні та виховні
колонії організовуються і ліквідуються Державним департаментом
України з питань виконання покарань, а військові частини,
гауптвахти і дисциплінарний батальйон - Міністерством оборони
України.
Стаття 12. Державна виконавча служба
Державна виконавча служба виконує покарання у виді штрафу і
конфіскації майна у випадках та в порядку, передбачених цим
Кодексом та законами України.
Стаття 13. Кримінально-виконавча інспекція
1. Кримінально-виконавча інспекція виконує покарання у виді
позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною
діяльністю, громадських робіт, виправних робіт.
2. Кримінально-виконавча інспекція здійснює контроль за
поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з
випробуванням, а також звільнених від відбування покарання
вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років.
3. Кримінально-виконавча інспекція встановлює періодичність
та дні проведення реєстрації засуджених до покарань у виді
громадських і виправних робіт, а також осіб, звільнених від
відбування покарання з випробуванням.
Стаття 14. Військові частини, гауптвахти
Військові частини, гауптвахти виконують покарання у виді
позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або
кваліфікаційного класу, службового обмеження для
військовослужбовців, засуджених за злочини невеликої тяжкості,
арешту з утриманням засуджених на гауптвахтах, а також здійснюють
контроль за поведінкою засуджених військовослужбовців, звільнених
від відбування покарання з випробуванням.
Стаття 15. Арештні доми
1. Арештні доми виконують покарання у виді арешту.
2. В арештних домах тримаються повнолітні особи, а також
неповнолітні, яким на момент постановлення вироку виповнилося
шістнадцять років і які засуджені за злочини невеликої тяжкості.
Стаття 16. Виправні центри
Виправні центри виконують покарання у виді обмеження волі
стосовно осіб, засуджених за злочини невеликої та середньої
тяжкості, а також засуджених, яким даний вид покарання призначено
відповідно до статей 82, 389 Кримінального кодексу України
( 2341-14 ).
Стаття 17. Дисциплінарний батальйон
Дисциплінарний батальйон виконує покарання у виді тримання в
дисциплінарному батальйоні засуджених військовослужбовців
строкової служби.
Стаття 18. Виправні колонії
1. Виправні колонії виконують покарання у виді позбавлення
волі на певний строк, довічного позбавлення волі.
2. Засуджені до позбавлення волі відбувають покарання у
виправних колоніях:
мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання -
засуджені вперше до позбавлення волі за злочини, вчинені з
необережності, злочини невеликої та середньої тяжкості, а також
особи, переведені з колоній мінімального рівня безпеки із
загальними умовами тримання і колоній середнього рівня безпеки в
порядку, передбаченому цим Кодексом;
мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання -
чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини
невеликої та середньої тяжкості; жінки, засуджені за злочини
невеликої та середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини.
У виправній колонії цього виду можуть відбувати покарання також
засуджені, переведені з виховних колоній у порядку, встановленому
статтею 147 цього Кодексу;
середнього рівня безпеки - жінки, засуджені до покарання у
виді довічного позбавлення волі; жінки, яким покарання у виді
смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням
волі на певний строк в порядку помилування або амністії; чоловіки,
вперше засуджені до позбавлення волі за тяжкі та особливо тяжкі
злочини; чоловіки, які раніше відбували покарання у виді
позбавлення волі; чоловіки, засуджені за вчинення умисного злочину
середньої тяжкості в період відбування покарання у виді
позбавлення волі; засуджені, переведені з колоній максимального
рівня безпеки в порядку, передбаченому цим Кодексом;
максимального рівня безпеки - чоловіки, засуджені до
покарання у виді довічного позбавлення волі; чоловіки, яким
покарання у виді смертної кари замінено довічним позбавленням
волі; чоловіки, яким покарання у виді смертної кари або довічного
позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у
порядку помилування або амністії; чоловіки, засуджені за умисні
особливо тяжкі злочини; чоловіки, засуджені за вчинення умисного
тяжкого або особливо тяжкого злочину в період відбування покарання
у виді позбавлення волі; чоловіки, переведені з колоній середнього
рівня безпеки в порядку, передбаченому цим Кодексом.
3. Слідчі ізолятори виконують функції виправних колоній
мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і
виправних колоній середнього рівня безпеки стосовно засуджених,
які залишені для роботи з господарського обслуговування.
Стаття 19. Виховні колонії
Виховні колонії виконують покарання у виді позбавлення волі
на певний строк стосовно засуджених неповнолітніх.
Стаття 20. Повідомлення про місце відбування покарання
1. Про прибуття засудженого до місця відбування покарання
адміністрація органу чи установи виконання покарань, командування
дисциплінарного батальйону, військової частини чи начальник
гарнізону зобов'язані протягом трьох діб повідомити одного із
членів сім'ї або близьких родичів за вибором засудженого.
2. Про місце відбування покарання засудженого повідомляється
суд, який постановив вирок.
Стаття 21. Застосування до засуджених заходів медичного
характеру
1. Стосовно засуджених, які мають хворобу, що становить
небезпеку для здоров'я інших осіб, та не пройшли повного курсу
лікування, органами і установами виконання покарань здійснюється
лікування.
2. Якщо під час відбування покарання буде встановлено, що
засуджений захворів зазначеними в частині першій цієї статті
захворюваннями та відмовляється від лікування, орган або установа
виконання покарань вносить до суду подання про застосування до
такої особи відповідного примусового лікування.
Глава 4
НАГЛЯД І КОНТРОЛЬ ЗА ВИКОНАННЯМ КРИМІНАЛЬНИХ
ПОКАРАНЬ. УЧАСТЬ ГРОМАДСЬКОСТІ У ВИПРАВЛЕННІ
І РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ ЗАСУДЖЕНИХ
Стаття 22. Прокурорський нагляд за виконанням кримінальних
покарань
1. Прокурорський нагляд за додержанням законів при виконанні
кримінальних покарань в органах і установах виконання покарань
здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими
йому прокурорами відповідно до Закону України "Про прокуратуру"
( 1789-12 ).
2. Органи і установи виконання покарань зобов'язані
виконувати постанови і вказівки прокурора щодо додержання порядку
виконання покарання, встановленого кримінально-виконавчим
законодавством.
Стаття 23. Відомчий контроль
За діяльністю органів і установ виконання покарань
здійснюється відомчий контроль вищестоящими органами управління і
посадовими особами Державного департаменту України з питань
виконання покарань.
Стаття 24. Відвідування установ виконання покарань
1. Без спеціального дозволу відвідувати установи виконання
покарань для здійснення контролю мають право:
Президент України;
Прем'єр-міністр України;
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;
Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голови
місцевих державних адміністрацій, на території яких вони
розташовані;
народні депутати України, а також депутати, уповноважені на
те Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими радами;
Генеральний прокурор України, а також уповноважені ним
прокурори і прокурори, які здійснюють нагляд за виконанням
покарань на відповідній території;
сільський, селищний, міський голова - на території
відповідної місцевої ради.
2. Представники засобів масової інформації та інші особи
можуть відвідувати установи виконання покарань за спеціальним
дозволом адміністрації цих установ або органів управління
зазначеними установами.
Стаття 25. Участь громадськості у виправленні
і ресоціалізації засуджених. Громадський контроль
за дотриманням прав засуджених під час виконання
кримінальних покарань
1. Об'єднання громадян, релігійні і благодійні організації та
окремі особи можуть брати участь у виправленні і ресоціалізації
засуджених та проведенні соціально-виховної роботи з ними,
надавати допомогу органам і установам виконання покарань у
порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами України.
2. Для забезпечення громадського контролю за дотриманням прав
засуджених під час виконання кримінальних покарань створюються
спостережні комісії, які діють на підставі цього Кодексу та
Положення про спостережні комісії, яке затверджується Кабінетом
Міністрів України.
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
РОЗДІЛ II
ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ, НЕ ПОВ'ЯЗАНИХ
З ПОЗБАВЛЕННЯМ ВОЛІ
Глава 5
ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ШТРАФУ
Стаття 26. Порядок виконання покарання у виді штрафу
1. Засуджений зобов'язаний сплатити штраф у місячний строк
після набрання вироком суду законної сили і повідомити про це
відповідний суд шляхом представлення документа про сплату штрафу.
2. У разі несплати засудженим штрафу у строк, передбачений
частиною першою цієї статті, його стягнення провадиться примусово
Державною виконавчою службою на підставі виконавчого листа,
виданого судом, який постановив вирок, з такими особливостями: в
постанові про відкриття виконавчого провадження державний
виконавець не встановлює строк для добровільного виконання вироку
суду; засуджений звільняється від сплати виконавчого збору.
3. У разі неможливості сплатити повний розмір штрафу суд може
замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських або
виправних робіт відповідно до закону.
Стаття 27. Наслідки ухилення від сплати штрафу
Якщо засуджений ухиляється від сплати штрафу, він
притягується до кримінальної відповідальності відповідно до статті
389 Кримінального кодексу України ( 2341-14 ).
Стаття 28. Закінчення виконавчих дій
Після стягнення штрафу виконавчий лист із відміткою про
виконання вироку повертається суду, який постановив вирок.
Глава 6
ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ПОЗБАВЛЕННЯ ВІЙСЬКОВОГО,
СПЕЦІАЛЬНОГО ЗВАННЯ, РАНГУ,
ЧИНУ АБО КВАЛІФІКАЦІЙНОГО КЛАСУ
Стаття 29. Порядок виконання покарання у виді позбавлення
військового, спеціального звання, рангу, чину або
кваліфікаційного класу
1. Суд, який постановив вирок про позбавлення засудженого
військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного
класу, після набрання ним законної сили направляє копію вироку
органові чи посадовій особі, які присвоїли це звання, ранг, чин
або кваліфікаційний клас.
2. Після одержання копії вироку, яким засудженого позбавлено
військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного
класу, орган чи посадова особа, які присвоїли це звання, ранг, чин
або кваліфікаційний клас, вносить до відповідних документів запис
про позбавлення засудженого цього звання, рангу, чину або
кваліфікаційного класу і вживає заходів до позбавлення його всіх
прав і пільг, пов'язаних з цим званням, рангом, чином або
кваліфікаційним класом.
3. Стосовно військовослужбовця запасу копія вироку
надсилається до військового комісаріату за місцем його проживання.
4. Орган або посадова особа протягом місяця з дня одержання
копії вироку сповіщає суд, який постановив вирок, про його
виконання.
Глава 7
ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ПОЗБАВЛЕННЯ ПРАВА
ОБІЙМАТИ ПЕВНІ ПОСАДИ АБО ЗАЙМАТИСЯ ПЕВНОЮ
ДІЯЛЬНІСТЮ
Стаття 30. Порядок виконання покарання у виді позбавлення
права обіймати певні посади або займатися певною
діяльністю
1. Виконання покарання у виді позбавлення права обіймати
певні посади або займатися певною діяльністю, призначеного як
основне покарання, а також як додаткове до основних покарань,
покладається на кримінально-виконавчу інспекцію, а проведення
індивідуально-профілактичної роботи за місцем проживання
засудженого - на органи внутрішніх справ.
2. Виконання покарання у виді позбавлення права обіймати
певні посади або займатися певною діяльністю, призначеного як
додаткове покарання до арешту, обмеження волі, тримання в
дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення
волі на певний строк, під час відбування основного покарання
покладається на адміністрацію арештного дому,
кримінально-виконавчої установи, командування дисциплінарного
батальйону, військової частини чи начальника гарнізону.
3. Адміністрація арештного дому, кримінально-виконавчої
установи, командування дисциплінарного батальйону, військової
частини чи начальник гарнізону, де відбуває покарання особа,
засуджена до додаткового покарання у виді позбавлення права
обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, не може
використовувати засудженого на роботах, виконання яких йому
заборонено згідно з вироком.
4. Адміністрація арештного дому, кримінально-виконавчої
установи, командування дисциплінарного батальйону, військової
частини чи начальник гарнізону після відбуття засудженим основного
покарання або в разі умовно-дострокового звільнення чи заміни
покарання більш м'яким надсилає копію вироку суду до
кримінально-виконавчої інспекції за місцем проживання засудженого
або до військової частини за місцем служби засудженого.
Стаття 31. Обов'язки кримінально-виконавчої інспекції щодо
виконання покарання у виді позбавлення права
обіймати певні посади або займатися певною
діяльністю
1. Кримінально-виконавча інспекція веде облік засуджених до
позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною
діяльністю; контролює додержання вимог вироку суду засудженим,
власником підприємства, установи, організації або уповноваженим
ним органом за місцем роботи засудженого, а також органом, що має
право анулювати дозвіл на заняття відповідним видом діяльності,
яка заборонена засудженому, вживає заходів до припинення порушень
вимог вироку; вносить подання органу внутрішніх справ щодо
здійснення приводу засуджених, які не з'явилися за викликом до
кримінально-виконавчої інспекції без поважних причин, організовує
початковий розшук засуджених, місцезнаходження яких невідоме, та
надсилає матеріали до органів внутрішніх справ для оголошення
розшуку таких засуджених.
2. У разі невиконання власником підприємства, установи,
організації або уповноваженим ним органом вироку суду щодо особи,
позбавленої права обіймати певні посади або займатися певною
діяльністю, кримінально-виконавча інспекція надсилає матеріали
прокуророві для вирішення питання про притягнення винних осіб до
відповідальності згідно із законом.
Стаття 32. Обов'язки власника підприємства, установи,
організації або уповноваженого ним органу за
місцем роботи засуджених до покарання у виді
позбавлення права обіймати певні посади або
займатися певною діяльністю
Власник підприємства, установи, організації або уповноважений
ним орган за місцем роботи засудженого зобов'язаний:
не пізніше трьох днів після одержання копії вироку суду
звільнити засудженого з посади, яку він займає, або від того виду
професійної діяльності, права на яку він позбавлений, внести до
трудової книжки засудженого запис про те, на якій підставі, на
який строк і які посади він позбавлений права обіймати або яким
видом професійної діяльності він позбавлений права займатися, та
повідомити кримінально-виконавчу інспекцію про виконання вимог
вироку;
за вимогою кримінально-виконавчої інспекції надавати їй
документи, пов'язані з виконанням покарання.
Стаття 33. Обов'язки органів, які мають право анулювати
дозвіл на заняття певними видами діяльності
Органи, які мають право анулювати дозвіл на заняття певними
видами діяльності, зобов'язані не пізніше трьох днів після
одержання копії вироку суду анулювати дозвіл на заняття тим видом
діяльності, яка заборонена засудженому, вилучити відповідний
документ, який надає даній особі право займатися певним видом
діяльності, і повідомити про виконання вимог вироку суду
кримінально-виконавчу інспекцію.
Стаття 34. Обов'язки засуджених до покарання у виді
позбавлення права обіймати певні посади або
займатися певною діяльністю
1. Засуджений до покарання у виді позбавлення права обіймати
певні посади або займатися певною діяльністю зобов'язаний
виконувати вимоги вироку суду, надавати за вимогою
кримінально-виконавчої інспекції документи, які пов'язані з
виконанням даного покарання, повідомляти інспекцію про місце
роботи і проживання чи їх зміну, з'являтися за викликом до
кримінально-виконавчої інспекції. У разі неприбуття засудженого
без поважних причин він за поданням кримінально-виконавчої
інспекції може бути підданий приводу органом внутрішніх справ.
Поважними причинами неявки засудженого до кримінально-виконавчої
інспекції у призначений строк визнаються: несвоєчасне одержання
виклику, хвороба та інші обставини, що фактично позбавляють його
можливості своєчасно прибути за викликом і які документально
підтверджені.
2. Засудженому забороняється без дозволу
кримінально-виконавчої інспекції виїжджати за межі України.
Стаття 35. Наслідки ухилення від відбування покарання у виді
позбавлення права обіймати певні посади або
займатися певною діяльністю
1. У разі ухилення засудженого від відбування покарання у
виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною
діяльністю він притягується до кримінальної відповідальності
відповідно до статті 389 Кримінального кодексу України
( 2341-14 ).
2. Засуджений до позбавлення права обіймати певні посади або
займатися певною діяльністю, розшук якого оголошено у зв'язку з
ухиленням від покарання, затримується і конвоюється органом
внутрішніх справ у порядку, передбаченому
кримінально-процесуальним законодавством.
Глава 8
ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ГРОМАДСЬКИХ РОБІТ
Стаття 36. Порядок виконання покарання у виді громадських
робіт
1. Покарання у виді громадських робіт відбувається за місцем
проживання засудженого. Громадські роботи полягають у виконанні
засудженим у вільний від основної роботи чи навчання час
безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи
місцевого самоврядування.
2. Виконання покарання у виді громадських робіт здійснюється
на основі участі засуджених у суспільно корисній праці і контролю
за їхньою поведінкою відповідно до вимог цього Кодексу.
3. Контроль за виконанням покарання у виді громадських робіт
покладається на кримінально-виконавчу інспекцію, а проведення
індивідуально-профілактичної роботи за місцем проживання
засудженого - на органи внутрішніх справ.
4. Вирок суду приводиться до виконання не пізніше
десятиденного строку з дня набрання вироком законної сили або
звернення його до виконання.
5. Кримінально-виконавча інспекція веде облік засуджених,
роз'яснює порядок і умови відбування покарання, погоджує з
органами місцевого самоврядування перелік об'єктів, на яких
засуджені відбувають громадські роботи, здійснює контроль за
додержанням умов відбування покарання засудженими і власником
підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом
за місцем відбування засудженим громадських робіт, веде сумарний
облік відпрацьованого засудженим часу.
Стаття 37. Умови відбування покарання у виді громадських
робіт
1. Засуджені до покарання у виді громадських робіт
зобов'язані додержуватися встановлених відповідно до законодавства
порядку і умов відбування покарання, сумлінно ставитися до праці,
працювати на визначених для них об'єктах і відпрацьовувати
встановлений судом строк громадських робіт, з'являтися за викликом
до кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти інспекцію про
зміну місця проживання, періодично з'являтися на реєстрацію до
кримінально-виконавчої інспекції. Поважними причинами неявки
засудженого до кримінально-виконавчої інспекції в призначений
строк визнаються: несвоєчасне одержання виклику, хвороба та інші
обставини, що фактично позбавляють його можливості своєчасно
прибути за викликом і які документально підтверджені.
2. Надання засудженому щорічної відпустки за основним місцем
роботи не зупиняє виконання покарання у виді громадських робіт.
3. Стосовно особи, яка після постановлення вироку визнана
інвалідом першої або другої групи або досягла пенсійного віку, а
також жінки, яка стала вагітною, кримінально-виконавча інспекція
направляє до суду подання про звільнення її від подальшого
відбування покарання.
4. Засудженому забороняється без дозволу
кримінально-виконавчої інспекції виїжджати за межі України.
Стаття 38. Обчислення строку покарання у виді громадських
робіт
1. Строк покарання у виді громадських робіт обчислюється в
годинах, протягом яких засуджений працював за визначеним місцем
роботи.
2. Громадські роботи виконуються не більш як чотири години на
день, а неповнолітніми - дві години на день, але не менше двадцяти
п'яти годин на місяць.
Стаття 39. Обов'язки власника підприємства, установи,
організації або уповноваженого ним органу за
місцем відбування засудженими покарання у виді
громадських робіт
1. На власника підприємства, установи, організації або
уповноважений ним орган за місцем відбування засудженим покарання
у виді громадських робіт покладається:
погодження з кримінально-виконавчою інспекцією переліку
об'єктів, на яких засуджені відбувають громадські роботи, та видів
цих робіт;
контроль за виконанням засудженими визначених для них робіт
та дотриманням правил техніки безпеки;
своєчасне повідомлення кримінально-виконавчої інспекції про
ухилення засудженого від відбування покарання та переведення його
на інше місце роботи, появу на роботі в нетверезому стані, у стані
наркотичного або токсичного сп'яніння, порушення громадського
порядку;
ведення обліку та щомісячне інформування
кримінально-виконавчої інспекції про кількість відпрацьованих
засудженим годин і його ставлення до праці.
2. У разі систематичного несвоєчасного подання інформації про
виконання громадських робіт або нездійснення контролю
відповідальною особою за роботою та поведінкою засудженого, а
також невиконання інших вимог цієї статті кримінально-виконавча
інспекція надсилає матеріали прокуророві для вирішення питання про
притягнення винних осіб до відповідальності згідно із законом.
3. У разі ушкодження здоров'я під час виконання громадських
робіт відшкодування шкоди засудженому здійснюється відповідно до
законодавства про страхування від нещасного випадку.
Стаття 40. Відповідальність засуджених до покарання у виді
громадських робіт
1. За порушення порядку та умов відбування покарання у виді
громадських робіт, а також порушення громадського порядку, за яке
засудженого було притягнуто до адміністративної відповідальності,
до нього кримінально-виконавчою інспекцією може бути застосоване
застереження у виді письмового попередження про притягнення до
кримінальної відповідальності.
2. Стосовно особи, яка ухиляється від відбування покарання у
виді громадських робіт, кримінально-виконавча інспекція надсилає
матеріали прокуророві для вирішення питання про притягнення до
кримінальної відповідальності відповідно до статті 389
Кримінального кодексу України ( 2341-14 ).
3. Ухиленням від відбування покарання у виді громадських
робіт є:
невиконання встановлених обов'язків, порушення порядку та
умов відбування покарання, а також притягнення до адміністративної
відповідальності за правопорушення, які були вчинені після
письмового попередження;
невихід більше двох разів протягом місяця на громадські
роботи без поважних причин, а також допущення більше двох порушень
трудової дисципліни протягом місяця, поява на роботі в нетверезому
стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння.
4. Засуджений до громадських робіт, розшук якого оголошено у
зв'язку з ухиленням від покарання, затримується і конвоюється
органом внутрішніх справ у порядку, передбаченому
кримінально-процесуальним законодавством.
Глава 9
ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ВИПРАВНИХ РОБІТ
Стаття 41. Порядок виконання покарання у виді виправних
робіт
1. Покарання у виді виправних робіт відбувається на
підприємстві, в установі, організації незалежно від форми
власності за місцем роботи засудженого.
2. Виконання покарання у виді виправних робіт здійснюється на
основі участі засуджених у суспільно корисній праці і контролю за
їхньою поведінкою відповідно до вимог цього Кодексу.
3. Контроль за виконанням покарання у виді виправних робіт
покладається на кримінально-виконавчу інспекцію, а проведення
індивідуально-профілактичної роботи за місцем проживання
засудженого - на органи внутрішніх справ.
4. Вирок суду приводиться до виконання не пізніше
десятиденного строку з дня набрання вироком законної сили або
звернення його до виконання.
5. Кримінально-виконавча інспекція веде облік засуджених;
роз'яснює порядок та умови відбування покарання; здійснює контроль
за додержанням порядку та умов відбування покарання засудженими і
власником підприємства, установи, організації або уповноваженим
ним органом за місцем роботи засудженого; бере участь у виховній
роботі із засудженим; контролює поведінку засуджених; вносить
подання органу внутрішніх справ щодо здійснення приводу
засуджених, які не з'явилися за викликом до кримінально-виконавчої
інспекції без поважних причин; організовує початковий розшук
засуджених, місцезнаходження яких невідоме, та надсилає матеріали
до органу внутрішніх справ для оголошення розшуку таких
засуджених; застосовує заходи заохочення і стягнення; дає дозвіл
на звільнення з роботи засуджених за власним бажанням протягом
строку відбування ними покарання.
6. Засуджені зобов'язані: додержуватися встановлених порядку
та умов відбування покарання; сумлінно ставитися до праці;
з'являтися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції;
повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця
проживання; періодично з'являтися на реєстрацію до
кримінально-виконавчої інспекції. Поважними причинами неявки
засудженого до кримінально-виконавчої інспекції в призначений
строк визнаються: несвоєчасне одержання виклику, хвороба та інші
обставини, що фактично позбавляють його можливості своєчасно
прибути за викликом і які документально підтверджені.
Стаття 42. Умови відбування покарання у виді виправних робіт
1. Протягом строку відбування покарання засудженим
забороняється звільнятися з роботи за власним бажанням без дозволу
кримінально-виконавчої інспекції. Дозвіл на звільнення може бути
наданий після перевірки обґрунтованості заяви засудженого та за
наявності довідки з нового місця роботи про можливість його
працевлаштування.
2. Особам, засудженим до покарання у виді виправних робіт,
надається щорічна відпустка, час якої не зараховується до строку
відбування покарання.
3. Час відбування засудженим покарання у виді виправних робіт
зараховується в загальний стаж роботи.
4. Засудженим забороняється без дозволу
кримінально-виконавчої інспекції виїжджати за межі України.
5. Стосовно особи, яка стала непрацездатною після
постановлення вироку суду, кримінально-виконавча інспекція вносить
подання до суду про заміну виправних робіт штрафом.
6. Стосовно особи, яка після постановлення вироку суду
досягла пенсійного віку, а також жінки, яка стала вагітною,
кримінально-виконавча інспекція вносить подання до суду про
звільнення такої особи від відбування покарання.
Стаття 43. Обчислення строку покарання у виді виправних робіт
1. Строк покарання у виді виправних робіт обчислюється
роками, місяцями і днями, протягом яких засуджений працював і з
його заробітку провадилося відрахування. Число днів,
відпрацьованих засудженим, має бути не менше числа робочих днів,
які припадають на кожний місяць встановленого судом строку
покарання. Якщо засуджений не відпрацював зазначену кількість днів
і відсутні підстави, встановлені цим Кодексом для заліку
невідпрацьованих днів у строк покарання, відбування покарання
триває до повного відпрацювання засудженим призначеної кількості
робочих днів. Початком строку відбування покарання вважається
день, з якого фактично розпочато відрахування із заробітку
засудженого.
2. У строк відбування покарання зараховується час, протягом
якого засуджений не працював з поважних причин і за ним відповідно
до закону зберігалася заробітна плата, а також час, коли
засудженому не надавалася робота на підприємстві, в установі,
організації, та час, протягом якого засуджений перебував на обліку
в державній службі зайнятості і йому було надано статус
безробітного.
3. У строк відбування покарання не зараховується час хвороби,
викликаної алкогольним, наркотичним або токсичним сп'янінням або
діями, пов'язаними з ним, грубим порушенням правил техніки
безпеки, умисним заподіянням собі тілесних ушкоджень; час
відбування адміністративного стягнення у виді адміністративного
арешту або виправних робіт, а також тримання під вартою як
запобіжного заходу з іншої кримінальної справи у період відбування
покарання у випадках, коли вина у вчиненні злочину доведена у
встановленому законом порядку.
Стаття 44. Обов'язки власника підприємства, установи,
організації або уповноваженого ним органу за
місцем відбування засудженими покарання у виді
виправних робіт
1. На власника підприємства, установи, організації або
уповноважений ним орган за місцем відбування засудженим покарання
у виді виправних робіт покладається:
щомісячне відрахування визначеної вироком суду частини
заробітної плати і перерахування утриманої суми в доход держави;
додержання порядку та умов відбування покарання, передбачених
цим Кодексом;
своєчасне інформування кримінально-виконавчої інспекції про
ухилення засудженого від відбування покарання, переведення
засудженого на іншу роботу чи посаду, а також його звільнення;
щомісячне інформування кримінально-виконавчої інспекції про
кількість робочих днів за графіком на підприємстві, в установі,
організації, кількість фактично відпрацьованих засудженим робочих
днів, розмір заробітної плати і утримань з неї за вироком суду,
кількість прогулів, кількість днів тимчасової непрацездатності за
листком непрацездатності та з інших причин.
2. У разі систематичного неправильного або несвоєчасного
відрахування сум із заробітку засудженого, а також невиконання
інших вимог цієї статті кримінально-виконавча інспекція надсилає
матеріали прокуророві для вирішення питання про притягнення винних
осіб до відповідальності згідно із законом.
Стаття 45. Порядок провадження відрахувань із заробітку
засуджених до виправних робіт
1. Кримінально-виконавча інспекція здійснює контроль за
правильністю і своєчасністю відрахувань із заробітку засуджених до
виправних робіт і перерахуванням відрахованих сум у доход держави.
2. Відрахування провадяться з усієї суми заробітку, без
виключення з цієї суми податків та інших платежів і незалежно від
наявності претензій до засудженого за виконавчими документами, за
кожний відпрацьований місяць при виплаті заробітної плати. В осіб,
які працюють за сумісництвом, відрахування провадяться із
заробітку за кожним місцем роботи. Відрахування відповідно до
вироку суду починаються з наступного дня після надходження вироку
та повідомлення на підприємство, в установу чи організацію, але не
раніше ніж вирок набрав чинності.
3. Відрахування не провадяться з грошових допомог, які
одержуються в порядку загальнообов'язкового державного соціального
страхування і соціального забезпечення, виплат одноразового
характеру, не передбачених системою оплати праці, сум, які
виплачуються як компенсація за витрати, пов'язані з відрядженням,
та інших компенсаційних виплат.
Стаття 46. Заходи заохочення і стягнення, що застосовуються
до осіб, засуджених до виправних робіт
1. Власник підприємства, установи, організації або
уповноважений ним орган щодо засуджених до покарання у виді
виправних робіт може застосовувати заходи заохочення і стягнення,
передбачені законодавством про працю.
2. Кримінально-виконавча інспекція за зразкову поведінку і
сумлінне ставлення до праці щодо засуджених може застосовувати
такі заходи заохочення:
подання до суду матеріалів на засудженого щодо
умовно-дострокового звільнення або заміни невідбутої частини
покарання штрафом;
зарахування часу щорічної відпустки у строк відбування
покарання.
3. Подання про умовно-дострокове звільнення засудженого від
покарання або заміну невідбутої частини покарання штрафом
надсилається до суду кримінально-виконавчою інспекцією з
урахуванням характеристики на нього власника підприємства,
установи, організації або уповноваженого ним органу за місцем
роботи засудженого.
4. За порушення порядку та умов відбування покарання у виді
виправних робіт до засудженого може застосовуватися застереження у
виді письмового попередження про притягнення до кримінальної
відповідальності.
5. Стосовно особи, яка ухиляється від відбування покарання у
виді виправних робіт, кримінально-виконавча інспекція надсилає
прокуророві матеріали для вирішення питання про притягнення до
кримінальної відповідальності відповідно до статті 389
Кримінального кодексу України ( 2341-14 ).
6. Ухиленням засудженого від відбування покарання у виді
виправних робіт є:
невиконання встановлених обов'язків;
порушення порядку та умов відбування покарання;
вчинення проступку, за який його було притягнуто до
адміністративної відповідальності;
допущення більше двох разів протягом місяця прогулів, а також
більше двох порушень трудової дисципліни протягом місяця або поява
на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного
сп'яніння.
7. Засуджений до виправних робіт, розшук якого оголошено у
зв'язку з ухиленням від покарання, затримується і конвоюється
органом внутрішніх справ у порядку, передбаченому
кримінально-процесуальним законодавством.
Глава 10
ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ СЛУЖБОВИХ ОБМЕЖЕНЬ
ДЛЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ
Стаття 47. Порядок виконання покарання у виді службових
обмежень для військовослужбовців
1. Суд, який постановив вирок про службове обмеження для
військовослужбовця, після набрання ним законної сили направляє
копію вироку командиру військової частини, де проходить службу
засуджений військовослужбовець.
2. Після одержання копії вироку командир військової частини
видає відповідний наказ, у якому зазначається розмір відрахувань в
доход держави з грошового утримання засудженого
військовослужбовця, строк, протягом якого він не може бути
підвищений за посадою, у військовому званні, а також який строк не
зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового
військового звання. Наказ оголошується по військовій частині і
доводиться до відома засудженого військовослужбовця.
3. Про прийняття вироку до виконання командир військової
частини протягом трьох днів сповіщає суд, який постановив вирок.
4. За три дні до закінчення встановленого вироком суду строку
службового обмеження для військовослужбовця командир військової
частини видає наказ про припинення його виконання із зазначенням
дати припинення.
5. Засуджені, які відбувають покарання у виді службових
обмежень для військовослужбовців і визнані військово-лікарською
комісією непридатними за станом здоров'я до військової служби із
зняттям з військового обліку або непридатними до військової служби
у мирний час, звільняються судом від покарання за поданням
командира військової частини і висновком військово-лікарської
комісії.
Глава 11
ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ КОНФІСКАЦІЇ МАЙНА
Стаття 48. Порядок виконання покарання у виді конфіскації
майна
1. Суд, який постановив вирок, що передбачає як додаткове
покарання конфіскацію майна, після набрання ним законної сили
надсилає виконавчий лист, копію опису майна і копію вироку для
виконання Державній виконавчій службі, про що сповіщає відповідну
фінансову установу. У разі відсутності у справі опису майна
засудженого надсилається довідка про те, що опису майна не
проводилося.
2. Виконання покарання у виді конфіскації майна здійснюється
Державною виконавчою службою за місцезнаходженням майна відповідно
до Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ).
Стаття 49. Майно, що підлягає конфіскації
1. Конфіскації підлягає майно, що є власністю засудженого, в
тому числі його частка у спільній власності, статутному фонді
суб'єктів господарської діяльності, гроші, цінні папери та інші
цінності, включаючи ті, що знаходяться на рахунках і на вкладах чи
на зберіганні у фінансових установах, а також майно, передане
засудженим у довірче управління.
2. Не підлягає конфіскації майно, що належить засудженому на
правах приватної власності чи є його часткою у спільній власності,
необхідне для засудженого та осіб, які перебувають на його
утриманні. Перелік такого майна визначається законом України.
3. Спори, пов'язані з конфіскацією майна, вирішуються в
порядку, встановленому законом.
Глава 12
ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ АРЕШТУ
Стаття 50. Місця відбування покарання у виді арешту
1. Особи, засуджені до арешту, відбувають покарання, як
правило, за місцем засудження в арештних домах, а
військовослужбовці - на гауптвахтах.
2. Засуджений відбуває весь строк покарання в одному
арештному домі.
3. Переведення засудженого до арешту з одного арештного дому
до іншого допускається в разі його хвороби або для забезпечення
його безпеки, а також з інших поважних причин, що перешкоджають
дальшому перебуванню засудженого в даному арештному домі.
Стаття 51. Порядок і умови виконання покарання у виді арешту
1. Засуджені до покарання у виді арешту тримаються в умовах
ізоляції з роздільним триманням чоловіків, жінок, неповнолітніх та
засуджених, які раніше відбували покарання в місцях позбавлення
волі.
2. На засуджених до арешту поширюються обмеження, встановлені
кримінально-виконавчим законодавством для осіб, які відбувають
покарання у виді позбавлення волі.
3. Засудженим до арешту забороняється:
побачення з родичами та іншими особами, за винятком адвокатів
або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на
надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної
особи;
одержання посилок (передач) і бандеролей, за винятком посилок
(передач), що містять предмети одягу за сезоном.
4. Засуджені мають право витрачати на місяць для придбання
продуктів харчування і предметів першої потреби гроші в сумі до
сімдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати.
5. Засудженим до арешту надається прогулянка тривалістю до
однієї години, а неповнолітнім - до двох годин.
6. За виняткових обставин засудженим до арешту може бути
надано право на телефонну розмову з близькими родичами.
Стаття 52. Залучення осіб, засуджених до арешту, до праці
Засуджені можуть залучатися без оплати праці до робіт з
благоустрою арештних домів, а також поліпшення житлово-побутових
умов засуджених або до допоміжних робіт із забезпечення арештних
домів продовольством.
До цих робіт засуджені залучаються, як правило, в порядку
черговості і не більш як на дві години на день.
Стаття 53. Матеріально-побутове забезпечення і медичне
обслуговування засуджених до арешту
1. Матеріально-побутове забезпечення і медичне обслуговування
засуджених до арешту здійснюються відповідно до норм, встановлених
для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі.
2. Матеріально-побутове забезпечення і медичне обслуговування
в арештних домах здійснюються органами виконання покарань у
порядку, передбаченому законодавством.
Стаття 54. Заходи заохочення та стягнення, що застосовуються
до осіб, засуджених до арешту
1. За сумлінну поведінку до осіб, засуджених до арешту,
можуть застосовуватися заходи заохочення у виді подяки або
дострокового зняття раніше накладеного стягнення.
2. За порушення порядку відбування покарання у виді арешту до
осіб, засуджених до арешту, можуть застосовуватися заходи
стягнення у виді догани або поміщення в карцер строком до десяти
діб.
3. Порядок застосування заходів заохочення та стягнення щодо
осіб, засуджених до арешту, регулюється цим Кодексом і
здійснюється начальником арештного дому чи його заступником.
Стягнення у виді поміщення в карцер застосовується за постановою
начальника арештного дому.
Стаття 55. Особливості відбування арешту засудженими
військовослужбовцями
1. Військовослужбовці, засуджені до арешту, відбувають
покарання на гауптвахті.
2. На гауптвахті роздільно тримаються:
засуджені військовослужбовці з числа офіцерського складу
окремо від інших категорій військовослужбовців;
засуджені військовослужбовці, які мають звання прапорщиків,
мічманів, сержантів і старшин, окремо від військовослужбовців
рядового складу;
засуджені військовослужбовці, які проходять службу за
призовом, окремо від засуджених військовослужбовців, які проходять
службу за контрактом.
3. Військовослужбовці, засуджені до арешту, направляються на
гауптвахту для відбування арешту в десятиденний строк після
одержання розпорядження суду про виконання вироку.
4. Порядок і умови відбування арешту засудженими
військовослужбовцями визначаються цим Кодексом та
нормативно-правовими актами Міністерства оборони України.
5. Час відбування арешту до загального строку військової
служби і вислуги років для присвоєння чергового військового звання
не зараховується, крім випадків, передбачених частиною восьмою
цієї статті.
6. Під час відбування арешту засуджений військовослужбовець
не може бути представлений до присвоєння чергового військового
звання, призначений на вищу посаду, переведений на нове місце
служби, звільнений з військової служби, за винятком випадків
визнання його непридатним до військової служби за станом здоров'я.
7. Засудженим військовослужбовцям під час відбування арешту
виплачується оклад за військове звання.
8. За сумлінну поведінку і ставлення до військової служби до
засуджених військовослужбовців можуть застосовуватися заходи
заохочення у виді подяки, дострокового зняття раніше накладеного
стягнення чи зарахування часу відбування арешту в загальний строк
військової служби повністю або частково.
9. За порушення порядку відбування покарання до засуджених
військовослужбовців можуть застосовуватися заходи стягнення у виді
догани чи переведення в одиночну камеру на строк до десяти діб.
10. Правом застосування заходу заохочення у виді зарахування
часу відбування арешту до загального строку військової служби
користується начальник органу управління Військової служби
правопорядку у Збройних Силах України. Правом застосування інших
заходів заохочення і стягнення користуються начальник органу
управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України
і начальник гарнізону.
Глава 13
ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ОБМЕЖЕННЯ ВОЛІ
Стаття 56. Місця відбування покарання у виді обмеження волі
1. Особи, засуджені до обмеження волі, відбувають покарання у
виправних центрах, як правило, у межах
адміністративно-територіальної одиниці відповідно до їх постійного
місця проживання до засудження.
2. Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого
самоврядування зобов'язані сприяти адміністрації виправних центрів
у трудовому і побутовому влаштуванні засуджених.
3. Управління (відділи) Державного департаменту України з
питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим, областях,
місті Києві та Київській області за погодженням з органами
місцевого самоврядування визначають межі виправних центрів.
Стаття 57. Направлення засуджених до обмеження волі для
відбування покарання
1. Особи, засуджені до обмеження волі, прямують за рахунок
держави до місця відбування покарання самостійно.
Кримінально-виконавча інспекція згідно з вироком суду вручає
засудженому припис про виїзд до місця відбування покарання. Не
пізніше трьох діб з дня одержання припису засуджений зобов'язаний
виїхати до місця відбування покарання і прибути туди відповідно до
вказаного в приписі строку.
2. З урахуванням особи та інших обставин справи суд може
направити засудженого до обмеження волі до місця відбування
покарання у порядку, встановленому для осіб, засуджених до
позбавлення волі. У цьому випадку засуджений звільняється з-під
варти при прибутті до місця відбування покарання.
3. Засуджені, яким обмеження волі призначено відповідно до
статей 82 і 389 Кримінального кодексу України ( 2341-14 ),
направляються виправною колонією чи кримінально-виконавчою
інспекцією до місця відбування покарання у порядку, передбаченому
частинами першою і другою цієї статті.
4. Засуджений, який ухиляється від одержання припису про
виїзд або не виїхав у встановлений строк до місця відбування
покарання, за поданням кримінально-виконавчої інспекції
затримується органом внутрішніх справ для встановлення причин
порушення порядку слідування до місця відбування покарання.
У разі невиїзду без поважних причин суд за поданням
кримінально-виконавчої інспекції направляє засудженого до місця
відбування покарання в порядку, встановленому для засуджених до
позбавлення волі.
5. У разі неприбуття засудженого до місця відбування
покарання органом внутрішніх справ за поданням
кримінально-виконавчої інспекції оголошується його розшук. Після
затримання засуджений направляється до місця відбування покарання
в порядку, встановленому для засуджених до позбавлення волі.
Стаття 58. Обчислення строку покарання у виді обмеження волі
1. Строк покарання обчислюється з дня прибуття і постановки
засудженого на облік у виправному центрі.
2. У строк покарання за правилами, передбаченими у статті 72
Кримінального кодексу України ( 2341-14 ), зараховується час
попереднього ув'язнення під вартою, а також час слідування під
вартою до виправного центру.
Стаття 59. Порядок і умови відбування покарання у виді
обмеження волі
1. Засуджені до обмеження волі мають право:
носити цивільний одяг, мати при собі гроші та цінні речі,
користуватися грішми без обмежень;
відправляти листи, отримувати посилки (передачі) і бандеролі,
одержувати короткострокові побачення без обмежень, а тривалі
побачення - до трьох діб один раз на місяць.
2. Засудженим може бути дозволено короткочасні виїзди за межі
виправного центру за обставин, передбачених законом для осіб,
засуджених до позбавлення волі, а також з інших поважних причин у
таких випадках:
за необхідності звернутися в медичний заклад з приводу
захворювання чи лікування за наявності відповідного медичного
висновку;
для складання іспитів у навчальному закладі;
за викликом судових і слідчих органів - на період провадження
слідства чи дізнання;
для попереднього вирішення питань трудового і побутового
влаштування після звільнення - строком до семи діб, без урахування
часу на дорогу;
у разі виникнення інших життєво необхідних обставин, які
потребують присутності засудженого.
3. Особи, засуджені до обмеження волі, зобов'язані:
виконувати законні вимоги адміністрації виправного центру,
які стосуються порядку відбування призначеного покарання;
сумлінно працювати у місці, визначеному адміністрацією
виправного центру;
постійно знаходитися в межах виправного центру під наглядом,
залишати його межі лише за спеціальним дозволом адміністрації
цього центру, проживати за особистим посвідченням, яке видається
взамін паспорта;
проживати, як правило, у спеціально призначених гуртожитках.
Перебування засудженого у вільний від роботи час поза гуртожитком
допускається з дозволу адміністрації виправного центру, яка з
цього питання виносить вмотивовану постанову.
4. Засудженим до обмеження волі забороняється:
доставляти і зберігати на території, де вони проживають,
предмети, вироби і речовини, перелік яких визначений
нормативно-правовими актами Державного департаменту України з
питань виконання покарань. У разі виявлення таких предметів,
виробів і речовин у засудженого вони підлягають вилученню і
зберіганню, речі, вилучені з обігу, знищуються, гроші, цінності та
інші речі за рішенням суду можуть бути передані в доход держави.
Про вилучення предметів, виробів і речовин посадовою особою
виправного центру складається протокол;
вживати спиртні напої і пиво, наркотичні засоби, психотропні
речовини або їх аналоги чи інші одурманюючі засоби.
5. Засуджені, які відбувають покарання у виді обмеження волі,
а також приміщення, в яких вони проживають, можуть піддаватися
обшуку, а їхні речі, посилки, передачі і бандеролі, що надійшли, -
огляду. Огляди і обшуки приміщень, де проживають засуджені з
сім'ями, провадяться за наявності встановлених законом підстав, за
вмотивованим рішенням суду.
Жиле приміщення, де проживає засуджений, може відвідуватися,
як правило, в денний час уповноваженими працівниками виправного
центру.
6. Засуджені, які не допускають порушень встановленого
порядку виконання покарання у виді обмеження волі і мають сім'ї,
після відбуття шести місяців строку покарання можуть за постановою
начальника виправного центру проживати за межами гуртожитку із
своїми сім'ями.
Ці особи зобов'язані від одного до чотирьох разів на тиждень
з'являтися у виправний центр для реєстрації.
7. Особи, зазначені в частині шостій цієї статті, можуть
проживати із своїми сім'ями в орендованих квартирах або придбавати
житло в межах території виправного центру.
8. Стосовно особи, яка після постановлення вироку визнана
інвалідом першої або другої групи або досягла пенсійного віку, а
також жінки, яка стала вагітною, кримінально-виконавча інспекція
вносить до суду подання про звільнення такої особи від відбування
покарання.
9. Порядок і умови виконання покарання у виді обмеження волі
і нагляду за засудженими визначаються нормативно-правовими актами
Державного департаменту України з питань виконання покарань.
Стаття 60. Умови праці засуджених до обмеження волі
1. Засуджені до обмеження волі залучаються до праці, як
правило, на виробництві виправних центрів, а також на договірній
основі на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм
власності за умови забезпечення належного нагляду за їхньою
поведінкою.
2. Праця засуджених до обмеження волі регулюється
законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу,
звільнення з роботи, переведення на іншу роботу.
3. Переведення засуджених на іншу роботу, в тому числі в іншу
місцевість, може здійснюватися власником підприємства, установи,
організації або уповноваженим ним органом за погодженням з
адміністрацією виправного центру.
4. Засудженим незалежно від усіх відрахувань належить
виплачувати не менш як сімдесят п'ять відсотків загальної суми
заробітку.
Стаття 61. Обов'язки адміністрації виправного центру
1. Адміністрація виправного центру веде облік засуджених,
роз'яснює порядок і умови відбування покарання, організовує
трудове і побутове влаштування засуджених; забезпечує додержання
умов праці засуджених, порядку та умов відбування покарання;
здійснює нагляд і заходи попередження порушень порядку відбування
покарання; проводить із засудженими соціально-виховну роботу;
застосовує встановлені законом заходи заохочення і стягнення;
здійснює роботу щодо підготовки засуджених до звільнення.
2. Порядок здійснення зазначених повноважень визначається
нормативно-правовими актами Державного департаменту України з
питань виконання покарань.
Стаття 62. Обов'язки власника підприємства, установи,
організації або уповноваженого ним органу
за місцем роботи засуджених до обмеження волі
1. Власник підприємства, установи, організації або
уповноважений ним орган за місцем роботи засуджених до обмеження
волі зобов'язаний забезпечити їх залучення до суспільно корисної
праці з урахуванням стану здоров'я та, за можливістю,
спеціальності, організовувати первинну професійну підготовку і
створити необхідні побутові умови.
2. Про запізнення засудженого на роботу та його відсутність
на роботі з невідомих причин власник підприємства, установи,
організації або уповноважений ним орган зобов'язаний негайно
повідомити адміністрацію виправного центру.
3. Власнику підприємства, установи, організації або
уповноваженому ним органу, де працюють засуджені, забороняється
звільняти їх з роботи, крім таких випадків:
звільнення від відбування покарання на підставах,
передбачених Кримінальним кодексом України ( 2341-14 );
переведення засудженого на роботу на інше підприємство, в
установу чи організацію або для дальшого відбування покарання до
іншого виправного центру;
набрання законної сили вироком суду, за яким особа, що
відбуває покарання у виді обмеження волі, засуджена до позбавлення
волі;
неможливість виконання даної роботи за станом здоров'я.
Стаття 63. Медичне обслуговування засуджених до обмеження
волі
1. Лікувально-профілактична і протиепідемічна робота у
виправних центрах організовується і проводиться на загальних
підставах відповідно до законодавства про охорону здоров'я
органами і закладами охорони здоров'я.
2. Направлення засуджених до лікувальних закладів
визначається згідно з порядком обслуговування населення органами
охорони здоров'я.
Стаття 64. Матеріально-побутове забезпечення засуджених
до обмеження волі
1. Засуджені, які тримаються у виправних центрах,
забезпечуються індивідуальним спальним місцем, інвентарем і
постільними речами, а продукти харчування і речове майно
придбавають за власні кошти. Норма жилої площі на одного
засудженого не може бути меншою чотирьох квадратних метрів.
Комунально-побутові та інші послуги оплачуються засудженими на
загальних підставах.
2. Засудженим, які не працюють у зв'язку із захворюванням, а
також з причин, від них не залежних, і не одержують за цей час
заробітної плати або інших доходів, харчування та
комунально-побутові послуги надаються за встановленими нормами за
рахунок виправного центру.
3. Засуджені, які направлені на лікування до лікувальних
закладів охорони здоров'я, забезпечуються цими лікувальними
закладами всіма видами довольства на загальних підставах.
4. У необхідних випадках адміністрація виправного центру або
підприємства, установи чи організації, де працевлаштований
засуджений, може видавати йому аванс із наступним відшкодуванням.
5. Із засуджених, які тримаються в дисциплінарних ізоляторах,
стягується повна вартість харчування, наданого їм за встановленими
нормами.
Стаття 65. Соціально-виховна робота із засудженими
до обмеження волі
1. З особами, які відбувають покарання у виді обмеження волі,
адміністрацією виправного центру, а також власником підприємства,
установи, організації або уповноваженим ним органом, де працюють
засуджені, і громадськими організаціями проводиться
соціально-виховна робота.
2. Активна участь засуджених у виховних заходах заохочується
і враховується при визначенні ступеня їхнього виправлення.
Стаття 66. Участь засуджених до обмеження волі в самодіяльних
організаціях
1. Засуджені, які відбувають покарання у виді обмеження волі,
можуть створювати самодіяльні організації засуджених і брати
участь в їх роботі.
2. У виправних центрах забороняється діяльність політичних
партій та профспілок.
Стаття 67. Заходи заохочення, що застосовуються до осіб,
засуджених до обмеження волі
1. За сумлінну поведінку і ставлення до праці до засуджених
можуть застосовуватися такі заходи заохочення:
подяка;
нагородження похвальною грамотою;
грошова премія;
нагородження подарунком;
дострокове зняття раніше накладеного стягнення;
дозвіл на виїзд до близьких родичів за межі виправного центру
на святкові, неробочі та вихідні дні.
2. Засуджені, які стали на шлях виправлення або сумлінною
поведінкою і ставленням до праці довели своє виправлення, можуть
бути у встановленому законом порядку представлені до заміни
невідбутої частини покарання більш м'яким або до
умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.
Стаття 68. Заходи стягнення, що застосовуються до осіб,
засуджених до обмеження волі
1. До засуджених, які порушують трудову дисципліну і
встановлений порядок відбування покарання, адміністрація
виправного центру може застосовувати такі заходи стягнення:
попередження;
догана;
сувора догана;
призначення на позачергове чергування з прибирання гуртожитку
і прилеглої до нього території;
заборона проживати поза гуртожитком строком до трьох місяців;
заборона виходу за межі гуртожитку у вільний від роботи час
на строк до трьох місяців;
поміщення в дисциплінарний ізолятор строком до десяти діб.
2. Стосовно особи, яка самовільно залишила місце обмеження
волі або злісно ухиляється від робіт, або систематично порушує
громадський порядок чи встановлені правила проживання,
адміністрація виправного центру надсилає прокуророві матеріали для
вирішення питання про притягнення засудженого до кримінальної
відповідальності відповідно до статті 390 Кримінального кодексу
України ( 2341-14 ).
Стаття 69. Порядок застосування заходів заохочення
і стягнення до осіб, засуджених до обмеження волі
1. Заходи заохочення і стягнення накладаються письмово і усно
та відображаються в особовій справі засудженого.
2. При заохоченні до засудженого застосовується один захід
заохочення.
3. Дозвіл на виїзд до близьких родичів на святкові, неробочі
та вихідні дні може бути наданий засудженому не більше одного разу
на місяць.
4. При призначенні заходів стягнення враховуються мотиви і
обставини вчинення порушення, кількість і характер раніше
накладених стягнень, а також пояснення засудженого по суті
проступку. Накладені стягнення мають відповідати тяжкості і
характеру проступку засудженого.
5. Стягнення може бути накладене тільки на особу, яка вчинила
проступок, не пізніше десяти діб з дня виявлення проступку, а якщо
у зв'язку з проступком проводилася перевірка, то з дня її
закінчення, але не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
6. Накладене стягнення звертається до виконання, як правило,
негайно, але не пізніше одного місяця з дня його накладення.
7. Якщо протягом шести місяців з дня відбуття стягнення
засуджений не буде підданий новому стягненню, він визнається
таким, що не має стягнення. Накладене в цей період нове стягнення
на засудженого перериває перебіг зазначеного строку і його
обчислення продовжується знову з дня відбуття останнього
стягнення.
8. Засудженим, яким заборонений вихід за межі гуртожитку у
вільний від роботи час, протягом строку дії заборони вихід із
гуртожитку може бути дозволений у виняткових випадках і на
встановлений час для:
одержання медичної допомоги;
придбання продуктів харчування і предметів першої потреби;
відвідання лазні, пральні або перукарні;
одержання поштових відправлень;
відвідання установ і організацій, навчальних закладів.
Стаття 70. Посадові особи, які застосовують заходи заохочення
і стягнення, та обсяг їх повноважень
1. Правом застосування заходів заохочення і стягнення,
передбачених статтями 67 і 68 цього Кодексу, користуються у
повному обсязі начальник виправного центру, а також його прямі
начальники. Заходи заохочення і стягнення можуть застосовувати
також заступник начальника виправного центру і начальник
відділення соціально-психологічної служби виправного центру в
межах, передбачених частинами другою і третьою цієї статті.
2. Заступник начальника виправного центру має право
застосовувати заходи заохочення у виді оголошення подяки,
дострокового зняття раніше накладеного ним стягнення і дозволу на
виїзд до близьких родичів за межі виправного центру на святкові,
неробочі і вихідні дні, а також заходи стягнення у виді
попередження, догани і суворої догани.
3. Начальник відділення соціально-психологічної служби
виправного центру має право застосовувати в усній формі заходи
заохочення у виді оголошення подяки і дострокового зняття раніше
накладеного ним стягнення, а також заходи стягнення у виді
попередження, догани і суворої догани.
Глава 14
ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ТРИМАННЯ
В ДИСЦИПЛІНАРНОМУ БАТАЛЬЙОНІ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ
Стаття 71. Порядок виконання покарання у виді тримання
в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців
1. Покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні
військовослужбовців виконується д исциплінарним батальйоном.
Організаційну структуру і чисельність дисциплінарного батальйону
визначає Міністерство оборони України.
2. Загальне керівництво дисциплінарним батальйоном здійснює
Міністр оборони України.
3. Направлення і прийняття засуджених військовослужбовців у
дисциплінарний батальйон здійснюється у порядку, визначеному
Міністерством оборони України.
4. Строк відбування покарання у виді тримання в
дисциплінарному батальйоні військовослужбовців обчислюється з дня,
визначеного вироком суду, з урахуванням відповідно до статті 72
Кримінального кодексу України ( 2341-14 ) часу тримання
засудженого в місцях попереднього ув'язнення.
5. До засуджених військовослужбовців, які тримаються в
дисциплінарному батальйоні, застосовуються основні засоби
виправлення і ресоціалізації відповідно до положень цього Кодексу,
а також із ними проводиться військове навчання.
6. Особи, які відбувають покарання в дисциплінарному
батальйоні, виконують обов'язки та користуються правами,
встановленими законодавством для військовослужбовців строкової
служби Збройних Сил України, з обмеженнями, передбаченими цим
Кодексом.
7. Відпустки, передбачені для військовослужбовців строкової
служби, засудженим військовослужбовцям не надаються.
8. Пропозиції, заяви та скарги засуджених військовослужбовців
розглядаються у порядку, визначеному законодавством.
Стаття 72. Режим у дисциплінарному батальйоні
1. Засуджені військовослужбовці зобов'язані додержуватися
вимог режиму, встановлених цим Кодексом та нормативно-правовими
актами Міністерства оборони України.
2. Під час відбування покарання в дисциплінарному батальйоні
всі засуджені військовослужбовці незалежно від їхнього військового
звання та характеру попередньої служби перебувають як рядові і
носять єдині встановлені для даного дисциплінарного батальйону
форму одягу та знаки розрізнення.
Стаття 73. Побачення і телефонні розмови засуджених
військовослужбовців
1. Засуджені військовослужбовці мають право на
короткострокові і тривалі побачення.
2. Короткострокові побачення з родичами чи іншими особами
надаються один раз на місяць тривалістю до чотирьох годин у
спеціально обладнаному приміщенні під контролем представника
дисциплінарного батальйону у вільний від роботи та занять час у
дні і години, встановлені командиром дисциплінарного батальйону.
3. Тривалі побачення надаються тільки з близькими родичами
один раз на три місяці тривалістю до трьох діб з правом спільного
проживання в спеціально обладнаних приміщеннях дисциплінарного
батальйону. На час тривалого побачення засуджені
військовослужбовці звільняються від роботи і занять.
4. У порядку, встановленому командиром дисциплінарного
батальйону, засуджені військовослужбовці можуть вести телефонні
розмови з близькими родичами. На прохання засудженого
військовослужбовця короткострокове або тривале побачення може бути
замінено телефонною розмовою.
5. Для одержання правової допомоги засудженим
військовослужбовцям можуть надаватися побачення з адвокатом або
іншим фахівцем у галузі права, який за законом має право на
надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної
особи, наодинці. Таке побачення не може бути обмежене в часі.
Стаття 74. Листування засуджених військовослужбовців
Засудженим військовослужбовцям дозволяється відправляти і
отримувати листи та телеграми без обмеження їх кількості. Вручення
листів, що надходять, проводиться представником дисциплінарного
батальйону, в присутності якого засуджений військовослужбовець
зобов'язаний їх розпечатати. Зміст листів перевірці не підлягає.
Виявлені при цьому заборонені вкладення вилучаються. Розпечатувати
листи, які відправляють засуджені, заборонено.
Стаття 75. Короткочасні виїзди засуджених військовослужбовців
за межі дисциплінарного батальйону
1. У зв'язку з винятковими обставинами (смерть або тяжка
хвороба близького родича, яка загрожує життю хворого; стихійне
лихо, яке завдало значної матеріальної шкоди майну засудженого
військовослужбовця та його сім'ї) засудженому військовослужбовцю
може бути дозволено короткочасний виїзд за межі дисциплінарного
батальйону на строк до семи діб, не враховуючи часу, необхідного
для проїзду в обидва кінці.
2. Дозвіл на короткочасний виїзд дає командир дисциплінарного
батальйону з урахуванням особи і поведінки засудженого
військовослужбовця. Час перебування засудженого
військовослужбовця за межами дисциплінарного батальйону
зараховується до строку відбування покарання. Оплату проїзду
засудженому військовослужбовцю забезпечує дисциплінарний
батальйон.
Стаття 76. Одержання засудженими військовослужбовцями посилок
(передач) і бандеролей
1. Засуджені військовослужбовці мають право на одержання
посилок (передач) і бандеролей без обмеження їх кількості.
2. Посилки (передачі) і бандеролі, що надходять на ім'я
засуджених військовослужбовців, підлягають огляду. Порядок огляду
та вручення їх засудженому військовослужбовцю встановлює командир
дисциплінарного батальйону.
3. У разі виявлення в посилці (передачі) чи бандеролі речей
або предметів, які засудженому військовослужбовцю мати заборонено,
їх вилучають, заносять до опису особистих речей засудженого і
зберігають разом з іншими його особистими речами до закінчення
строку відбування покарання. При цьому вогнепальну і холодну
зброю, боєприпаси, отруйні речовини, наркотичні засоби,
психотропні речовини, їх аналоги або прекурсори, інші предмети,
вилучені з цивільного обігу, вилучають і засудженому
військовослужбовцю не повертають. У разі виявлення таких предметів
складається акт, а про їх вилучення командир дисциплінарного
батальйону негайно повідомляє прокуророві.
Стаття 77. Праця засуджених військовослужбовців
1. Засуджені військовослужбовці залучаються до праці на
підприємствах, в установах та організаціях, які належать до сфери
управління Міністерства оборони України, у майстернях
дисциплінарного батальйону.
2. Праця засуджених військовослужбовців організовується з
додержанням правил охорони праці, техніки безпеки і виробничої
санітарії, встановленими законодавством про працю.
3. Праця засуджених військовослужбовців оплачується
відповідно до законодавства про працю. Нараховані суми заробітку
засудженим військовослужбовцям зараховуються в установленому
порядку на їх особові рахунки.
Стаття 78. Військове навчання засуджених військовослужбовців
Військове навчання засуджених військовослужбовців
організовується і проводиться за спеціальною програмою,
розробленою Міністерством оборони України. Для проведення занять
створюється необхідна навчально-матеріальна база.
Стаття 79. Соціально-виховна робота із засудженими
військовослужбовцями
1. Соціально-виховну роботу із засудженими
військовослужбовцями організовує і проводить командування
дисциплінарного батальйону. Вона ведеться відповідно до цього
Кодексу та нормативно-правових актів Міністерства оборони України.
Командири військових частин, з яких прибули засуджені
військовослужбовці, зобов'язані підтримувати постійний зв'язок з
командиром дисциплінарного батальйону, цікавитися поведінкою
колишніх підлеглих і сприяти їхній ресоціалізації.
2. Місцеві органи виконавчої влади і громадські організації
можуть надавати допомогу командуванню дисциплінарного батальйону в
проведенні соціально-виховної роботи із засудженими
військовослужбовцями.
Стаття 80. Ради громадськості засуджених військовослужбовців
1. З метою розвитку навичок самоорганізації засуджених
військовослужбовців, заохочення корисної ініціативи та
використання громадського впливу на їх виправлення і
ресоціалізацію в ротах дисциплінарного батальйону створюються
самодіяльні ради із числа засуджених військовослужбовців, які не
порушують встановлені правила поведінки і сумлінно ставляться до
праці та військової служби.
2. Самодіяльні ради обираються на зборах рот дисциплінарного
батальйону. Склад ради затверджує командир дисциплінарного
батальйону.
3. Самодіяльна рада надає командиру дисциплінарного
батальйону допомогу в організації виховних заходів і дозвілля
засуджених військовослужбовців, проводить роз'яснювальну роботу із
засудженими військовослужбовцями, бере участь в обговоренні
кандидатур осіб, які можуть бути зараховані до числа тих, хто
виправляється, а також засуджених військовослужбовців, до яких
може бути застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування
покарання.
Стаття 81. Заходи заохочення, що застосовуються до засуджених
військовослужбовців
1. За сумлінну поведінку і ставлення до праці та військової
служби до засуджених військовослужбовців можуть бути застосовані
такі заходи заохочення:
подяка;
зняття раніше накладеного дисциплінарного стягнення;
надання одного додаткового короткострокового побачення чи
телефонної розмови на місяць;
нагородження цінним подарунком або премією в розмірі
місячного грошового забезпечення;
зарахування до числа тих, хто виправляється.
2. Засуджені військовослужбовці, які сумлінною поведінкою і
ставленням до праці та військової служби довели своє виправлення,
можуть бути представлені командиром дисциплінарного батальйону в
установленому законом порядку до умовно-дострокового звільнення
від відбування покарання.
Стаття 82. Заходи стягнення, що застосовуються до засуджених
військовослужбовців
1. За порушення встановленого порядку відбування покарання до
засуджених військовослужбовців можуть бути застосовані такі
дисциплінарні стягнення:
зауваження;
догана;
сувора догана;
призначення в наряд на роботу - до п'яти днів у вільний від
роботи і навчання час;
арешт з триманням на гауптвахті - до десяти діб;
виключення з числа тих, хто виправляється.
2. Засуджені військовослужбовці, заарештовані в
дисциплінарному порядку, відбувають арешт на гауптвахті в
одиночних камерах дисциплінарного батальйону згідно з вимогами
Статуту гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України.
Стаття 83. Порядок застосування заходів заохочення
і стягнення до засуджених військовослужбовців
Права командира дисциплінарного батальйону щодо застосування
заходів заохочення і стягнення, передбачених цим Кодексом, а також
порядок їх застосування і обліку визначаються Міністерством
оборони України.
Стаття 84. Матеріально-побутове та медичне забезпечення
засуджених військовослужбовців
1. Створення житлово-побутових умов для засуджених
військовослужбовців та їхнє медичне забезпечення здійснюються
відповідно до вимог Статуту внутрішньої служби Збройних Сил
України.
2. Засуджені військовослужбовці забезпечуються речовим майном
та продовольством за нормами, встановленими для
військовослужбовців строкової служби.
3. Щомісячне грошове забезпечення засуджених
військовослужбовців у розмірі окладу, встановленого за першим
тарифним розрядом для солдатів, матросів першого року строкової
служби, зараховують на їхні особові рахунки.
4. Хворих засуджених військовослужбовців у разі потреби
направляють на лікування до госпіталю під вартою. Охорона
засуджених військовослужбовців у межах госпіталю здійснюється
начальником гарнізону за місцем дислокації госпіталю.
Стаття 85. Звільнення від покарання засуджених
військовослужбовців за хворобою
Засуджені військовослужбовці, які відбувають покарання у виді
тримання в дисциплінарному батальйоні і визнані
військово-лікарською комісією непридатними за станом здоров'я до
військової служби зі зняттям з військового обліку або непридатними
до військової служби у мирний час, звільняються судом від
покарання за поданням командира дисциплінарного батальйону і
висновком військово-лікарської комісії.
РОЗДІЛ III
ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ
Глава 15
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ВИКОНАННЯ
ПОКАРАННЯ У ВИДІ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ
Стаття 86. Визначення засудженому до позбавлення волі виду
колонії
Вид колонії, в якій засуджені до позбавлення волі відбувають
покарання, визначається Державним департаментом України з питань
виконання покарань.
Стаття 87. Направлення засуджених до позбавлення волі
для відбування покарання
Особи, засуджені до позбавлення волі, направляються для
відбування покарання не пізніше десятиденного строку з дня
набрання вироком законної сили або з дня надходження із суду
розпорядження про виконання вироку, який набрав законної сили.
Протягом цього строку засуджений має право на короткострокове
побачення з близькими родичами. Порядок направлення засуджених до
виправних і виховних колоній визначається нормативно-правовими
актами Державного департаменту України з питань виконання
покарань.
Стаття 88. Переміщення засуджених до позбавлення волі
1. Засуджені направляються до місця відбування покарання і
переміщуються в разі необхідності з одного місця відбування
покарання в інше під вартою.
2. Переміщення засуджених під вартою здійснюється з
додержанням правил тримання: чоловіки окремо від жінок;
неповнолітні - від дорослих; підслідні, які притягуються до
кримінальної відповідальності по одній справі, - окремо між собою;
засуджені до довічного позбавлення волі - окремо від інших
категорій. Хворі на активну форму туберкульозу легенів, психічно
хворі - окремо між собою і окремо від здорових, у разі потреби за
висновком лікаря - в супроводі медичного працівника.
3. При переміщенні засуджених під вартою їм забезпечуються
необхідні побутові і санітарно-гігієнічні умови.
4. При переміщенні засуджених під вартою вони забезпечуються
колонією (органом-відправником) одягом і взуттям за сезоном, а
також харчуванням за встановленими нормами на весь період
прямування.
5. Переміщення засуджених під вартою здійснюється за рахунок
держави.
6. Порядок переміщення засуджених під вартою визначається
нормативно-правовими актами Державного департаменту України з
питань виконання покарань та Міністерства внутрішніх справ України
відповідно до цього Кодексу.
Стаття 89. Залишення в слідчому ізоляторі чи направлення
у виправну колонію максимального рівня безпеки
засуджених до позбавлення волі для роботи
з господарського обслуговування
1. Осіб, вперше засуджених до позбавлення волі за злочини
невеликої або середньої тяжкості чи тяжкі злочини, може бути за
їхньою згодою залишено у слідчому ізоляторі чи направлено у
виправну колонію максимального рівня безпеки для роботи з
господарського обслуговування.
2. Залишення засуджених для виконання роботи з господарського
обслуговування проводиться наказом начальника слідчого ізолятора,
а направлення їх у виправну колонію максимального рівня безпеки -
Державним департаментом України з питань виконання покарань за
наявності письмової згоди засуджених.
3. Засуджені, які залишені в слідчому ізоляторі чи направлені
у виправну колонію максимального рівня безпеки для роботи з
господарського обслуговування, тримаються ізольовано від інших
осіб на умовах, передбачених цим Кодексом для виправних колоній
мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і
виправних колоній середнього рівня безпеки.
Стаття 90. Тимчасове залишення засудженого в слідчому
ізоляторі і переведення засудженого з арештного
дому, виправного центру, дисциплінарного
батальйону або колонії до слідчого ізолятора
У порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом
України ( 1001-05, 1002-05, 1003-05 ), засуджений при необхідності
провадження слідчих дій у справі про злочин, вчинений іншою особою
або цією ж особою, за який вона не була засуджена, чи у зв'язку з
розглядом справи в суді може бути тимчасово залишений в слідчому
ізоляторі або переведений з арештного дому, виправного центру,
дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора.
Стаття 91. Порядок прийняття засуджених до позбавлення волі
до виправних і виховних колоній
1. Прийняття засуджених до виправних і виховних колоній
проводиться адміністрацією колоній у порядку, встановленому
нормативно-правовими актами Державного департаменту України з
питань виконання покарань.
2. Адміністрація колонії протягом трьох діб повідомляє суд,
який постановив вирок, про приведення його до виконання і про
місце відбування покарання засудженим. Одночасно направляється
повідомлення одному із членів сім'ї або близьких родичів за
вибором засудженого, у якому вказується адреса колонії і
роз'яснюються права засудженого.
3. На кожного засудженого до позбавлення волі ведеться
особова справа, а також інформаційна картка, до якої заносяться
відомості: стосовно його особи; про вчинений ним злочин і назву
суду, який постановив вирок; про день і час його прибуття і
звільнення з колонії.
Стаття 92. Роздільне тримання засуджених до позбавлення волі
у виправних і виховних колоніях
1. У колоніях встановлюється роздільне тримання: чоловіків і
жінок, неповнолітніх і дорослих.
2. Вперше засуджені до позбавлення волі тримаються окремо від
тих, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі.
3. Ізольовано від інших засуджених, а також роздільно
тримаються:
засуджені до довічного позбавлення волі;
засуджені, яким покарання у виді смертної кари замінено
довічним позбавленням волі;
засуджені, яким покарання у виді смертної кари або довічного
позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у
порядку помилування або амністії.
4. Окремо тримаються чоловіки, вперше засуджені до
позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності.
5. Окремо тримаються засуджені, які раніше працювали в суді,
органах прокуратури, юстиції та правоохоронних органах.
6. Установлені цією статтею вимоги роздільного тримання
засуджених не поширюються на лікувальні заклади місць позбавлення
волі і колонії, призначені для тримання і лікування інфекційних
хворих засуджених. Порядок тримання засуджених у лікувальних
закладах і цих колоніях визначається нормативно-правовими актами
Державного департаменту України з питань виконання покарань.
Стаття 93. Відбування засудженими всього строку покарання в
одній виправній чи виховній колонії
1. Засуджений до позбавлення волі відбуває весь строк
покарання в одній виправній чи виховній колонії, як правило, у
межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його
постійного місця проживання до засудження.
2. Переведення засудженого для дальшого відбування покарання
з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за
виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню
засудженого в цій виправній чи виховній колонії. Порядок
переведення засуджених визначається нормативно-правовими актами
Державного департаменту України з питань виконання покарань.
Стаття 94. Структурні дільниці виправних і виховних колоній
1. У виховних колоніях створюються такі дільниці: карантину,
діагностики і розподілу; ресоціалізації; соціальної адаптації.
У виправних колоніях мінімального і середнього рівня безпеки
створюються такі дільниці: карантину, діагностики і розподілу;
ресоціалізації; посиленого контролю; соціальної реабілітації.
У виправних колоніях максимального рівня безпеки створюються
такі дільниці: карантину, діагностики і розподілу; ресоціалізації;
посиленого контролю.
Вказані дільниці ізолюються одна від одної.
2. У дільниці карантину, діагностики і розподілу тримаються
всі новоприбулі до колонії засуджені.
3. У дільниці ресоціалізації тримаються засуджені, які
направлені з дільниці карантину, діагностики і розподілу, а також
переведені з інших дільниць у порядку, встановленому цим Кодексом.
4. У дільниці посиленого контролю тримаються засуджені, які
під час перебування в дільниці карантину, діагностики і розподілу
виявили високий ступінь соціально-педагогічної занедбаності і
потяг до продовження протиправної поведінки, а також засуджені,
які не проявили готовності до самокерованої соціально-правомірної
поведінки і переведені з інших дільниць у порядку, встановленому
цим Кодексом.
5. У дільниці соціальної адаптації тримаються засуджені, які
правомірно себе поводять і сумлінно ставляться до навчання та
праці і яким до звільнення залишається не більше шести місяців.
6. У дільниці соціальної реабілітації тримаються засуджені,
які направлені з дільниці карантину, діагностики і розподілу, а
також переведені з дільниці ресоціалізації в порядку,
встановленому цим Кодексом.
7. Організація роботи дільниць виправних і виховних колоній
регламентується цим Кодексом і нормативно-правовими актами
Державного департаменту України з питань виконання покарань.
Стаття 95. Тримання засуджених до позбавлення волі в дільниці
карантину, діагностики і розподілу
1. Засуджені, поміщені в дільницю карантину, діагностики і
розподілу, протягом чотирнадцяти діб піддаються повному медичному
обстеженню для виявлення інфекційних, соматичних і психічних
захворювань, а також первинному психолого-педагогічному та іншому
вивченню.
2. За результатами медичного обстеження, первинної
психодіагностики і психолого-педагогічного вивчення та на підставі
кримінологічної, кримінально-правової характеристики на кожного
засудженого складається індивідуальна програма соціально-виховної
роботи, яка затверджується начальником колонії.
Стаття 96. Тримання засуджених до позбавлення волі в дільниці
ресоціалізації
Засуджені, які тримаються в дільниці ресоціалізації,
розподіляються по відділеннях соціально-психологічної служби і
розміщуються в жилих приміщеннях з локальним сумісним проживанням
членів відділення.
Стаття 97. Тримання засуджених до позбавлення волі в дільниці
посиленого контролю
1. У дільниці посиленого контролю виправних колоній
мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і
виправних колоній середнього рівня безпеки засудженим
встановлюється режим, передбачений для тримання засуджених у
виправній колонії максимального рівня безпеки.
2. У дільниці посиленого контролю виправних колоній
максимального рівня безпеки засуджені тримаються в приміщеннях
камерного типу.
3. На кожного засудженого розробляється спеціальна
індивідуальна програма, яка передбачає заходи
індивідуально-виховного, психотерапевтичного, психокорегуючого
характеру.
4. Після реалізації цієї програми за клопотанням начальника
відділення соціально-психологічної служби постановою начальника
колонії засуджений переводиться до дільниці ресоціалізації.
Стаття 98. Тримання засуджених до позбавлення волі в дільниці
соціальної адаптації
1. У дільниці соціальної адаптації на кожного засудженого
розробляється спеціальна індивідуальна програма підготовки його до
звільнення.
2. Засуджені, які тримаються в дільниці соціальної адаптації,
працевлаштовуються на окремих виробничих об'єктах колонії або за
межами колонії на інших об'єктах з дотриманням вимог безпеки і
постійного контролю.
3. Засуджені, які тримаються в дільниці соціальної адаптації,
проживають в межах колонії у спеціально обладнаних приміщеннях
окремо від інших засуджених.
Стаття 99. Тримання засуджених до позбавлення волі в дільниці
соціальної реабілітації
1. У дільниці соціальної реабілітації тримаються вперше
засуджені до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності,
злочини невеликої та середньої тяжкості, а також засуджені,
переведені з дільниці ресоціалізації.
2. У дільниці соціальної реабілітації засуджені:
тримаються під наглядом, а на території житлової зони - під
охороною;
у вільний від роботи час від підйому до відбою користуються
правом вільного пересування в межах території дільниці;
з дозволу адміністрації колонії можуть пересуватися без
нагляду поза територією дільниці, але в межах населеного пункту,
якщо це необхідно за характером виконуваної ними роботи або у
зв'язку з навчанням;
можуть носити цивільний одяг, мати при собі гроші та цінні
речі, користуватися грішми без обмеження;
мають право відправляти листи, отримувати бандеролі, посилки,
передачі, одержувати короткострокові побачення без обмеження, а
тривалі побачення - до трьох діб один раз на місяць;
після відбуття шести місяців покарання в дільниці в разі
відсутності порушень режиму відбування покарання, наявності
житлових умов з дозволу адміністрації колонії можуть проживати в
межах населеного пункту, де розташована колонія, із своїми
сім'ями, придбавати відповідно до чинного законодавства жилий
будинок і заводити особисте господарство на території дільниці.
Стаття 100. Зміна умов тримання засуджених до позбавлення
волі
1. Залежно від поведінки засудженого і ставлення до праці та
навчання умови відбування покарання можуть змінюватися в межах
однієї колонії або шляхом переведення до колонії іншого виду.
2. Зміна умов тримання в межах однієї колонії здійснюється за
клопотанням начальника відділення соціально-психологічної служби
постановою начальника колонії, погодженою із спостережною
комісією.
3. Зміна умов тримання засудженого шляхом переведення його до
виправної колонії іншого рівня безпеки здійснюється Державним
департаментом України з питань виконання покарань за поданням
адміністрації виправної колонії, погодженим з начальником
управління (відділу) Державного департаменту України з питань
виконання покарань в Автономній Республіці Крим, області, місті
Києві та Київській області та спостережною комісією.
Стаття 101. Переведення засуджених до позбавлення волі
1. Засуджені, які стають на шлях виправлення, можуть бути
переведені:
з приміщень камерного типу в звичайні жилі приміщення колонії
максимального рівня безпеки або колонію середнього рівня безпеки -
після фактичного відбуття не менше однієї четвертої призначеного
судом строку покарання;
із звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня
безпеки в колонію середнього рівня безпеки - після фактичного
відбуття не менше половини призначеного судом строку покарання;
у колоніях мінімального і середнього рівня безпеки - до
дільниці соціальної реабілітації після фактичного відбуття:
1) не менше однієї четвертої строку покарання, призначеного
судом за злочин середньої тяжкості;
2) не менше третини строку покарання, призначеного судом за
умисний тяжкий злочин, а також у разі, коли особа раніше відбувала
покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення
або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона
була засуджена до позбавлення волі;
3) не менше половини строку покарання, призначеного судом за
особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка
раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила умисний злочин
протягом невідбутої частини покарання.
2. Не підлягають переведенню до дільниці соціальної
реабілітації:
1) особи, які злісно порушували вимоги режиму в місцях
попереднього ув'язнення та в колоніях;
2) інваліди першої та другої груп та особи, які досягли
пенсійного віку;
3) вагітні жінки та жінки, які мають при собі дітей віком до
трьох років;
4) особи, які не пройшли повний курс лікування венеричного
захворювання, активної форми туберкульозу, психічного розладу,
алкоголізму та наркоманії;
5) особи, які засуджені за злочини у сфері обігу наркотичних
засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів;
6) особи, яких засуджено за вчинення умисного злочину в
період відбування покарання у виді арешту або обмеження волі.
3. Засуджені, які злісно порушують режим відбування
покарання, можуть бути переведені: з дільниці соціальної
реабілітації до іншої дільниці; з колонії середнього рівня безпеки
чи звичайного жилого приміщення колонії максимального рівня
безпеки в приміщення камерного типу колонії максимального рівня
безпеки.
Глава 16
РЕЖИМ У КОЛОНІЯХ ТА ЗАСОБИ ЙОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
Стаття 102. Режим у колоніях та його основні вимоги
1. Режим у виправних і виховних колоніях - це встановлений
законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і
відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених;
постійний нагляд за ними; виконання покладених на них обов'язків;
реалізацію їхніх прав і законних інтересів; безпеку засуджених і
персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених; різні
умови тримання засуджених залежно від виду колонії; зміну умов
тримання засуджених.
2. Режим у колоніях має зводити до мінімуму різницю між
умовами життя в колонії і на свободі, що повинно сприяти
підвищенню відповідальності засуджених за свою поведінку і
усвідомленню людської гідності.
3. Режим створює умови для застосування інших засобів
виправлення і ресоціалізації засуджених.
4. У колоніях засуджені носять одяг єдиного зразка. Форма
одягу визначається Державним департаментом України з питань
виконання покарань.
5. Засуджені, їхні речі і одяг, а також приміщення та
територія колоній підлягають обшуку і огляду. Особистий обшук
проводиться особами однієї статі із засудженими. Порядок
проведення обшуків і оглядів визначається нормативно-правовими
актами Державного департаменту України з питань виконання
покарань.
6. Адміністрація колонії має право, за наявністю підстав,
проводити огляд громадян, їх речей, транспортних засобів, які
знаходяться на території колонії, а також вилучати заборонені речі
і документи. Порядок проведення обшуків і оглядів визначається
нормативно-правовими актами Державного департаменту України з
питань виконання покарань.
7. Перелік і кількість предметів і речей, які засуджені
можуть мати при собі, визначається нормативно-правовими актами
Державного департаменту України з питань виконання покарань.
Зберігання засудженими при собі грошей, цінних паперів і
речей, а також предметів, які заборонено використовувати в
колоніях, не допускається. Виявлені в засуджених гроші, цінні
папери і речі вилучаються і реалізовуються в порядку,
встановленому частиною четвертою статті 59 цього Кодексу.
Предмети, які заборонені для зберігання і використання в
колоніях, вилучаються і здаються на зберігання до звільнення
засудженого або знищуються, про що складається відповідний акт.
Зберігання цінних паперів, які засуджені придбали в
установленому порядку, забезпечується адміністрацією колонії.
Стаття 103. Технічні засоби нагляду і контролю
1. Адміністрація колонії має право використовувати
аудіовізуальні, електронні й інші технічні засоби для попередження
втеч та інших злочинів, порушень встановленого законодавством
порядку відбування покарання, отримання необхідної інформації про
поведінку засуджених.
2. Адміністрація колонії зобов'язана повідомити засуджених
про застосування технічних засобів нагляду і контролю.
3. Перелік технічних засобів нагляду і контролю та порядок їх
використання визначаються нормативно-правовими актами Державного
департаменту України з питань виконання покарань.
Стаття 104. Оперативно-розшукова діяльність в колоніях
1. Відповідно до закону в колоніях здійснюється
оперативно-розшукова діяльність, основним завданням якої є пошук і
фіксація фактичних даних про протиправну діяльність окремих осіб
та груп з метою:
забезпечення безпеки засуджених, персоналу колоній та інших
осіб;
виявлення, попередження і розкриття злочинів, вчинених у
колоніях, а також порушень встановленого порядку відбування
покарання;
вивчення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів та
інших правопорушень;
надання правоохоронним органам, які здійснюють
оперативно-розшукову діяльність, допомоги в розкритті, припиненні
та попередженні злочинів.
2. Оперативно-розшукова діяльність здійснюється оперативними
підрозділами органів і установ виконання покарань.
Стаття 105. Режим особливих умов у колоніях
1. У випадках стихійного лиха, епідемій, аварій важливих для
життєзабезпечення систем, масових заворушень, проявів групової
непокори засуджених або в разі виникнення реальної загрози
збройного нападу на колонію чи у зв'язку з введенням надзвичайного
чи воєнного стану в районі розташування колонії посилюється
охорона, нагляд за засудженими, здійснюються інші додаткові
режимні заходи.
2. Для припинення групових протиправних дій засуджених та
ліквідації їх наслідків за рішенням Голови Державного департаменту
України з питань виконання покарань, начальника управління
(відділу) Державного департаменту України з питань виконання
покарань в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві та
Київській області використовуються сили і засоби колонії, органів
і установ виконання покарань, а в разі потреби з дозволу Міністра
внутрішніх справ України, начальника Головного управління
Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці
Крим, місті Києві, Київській області, начальника управління
Міністерства внутрішніх справ України в області, місті
Севастополі - органів та підрозділів Міністерства внутрішніх справ
України.
Стаття 106. Підстави застосування заходів фізичного впливу,
спеціальних засобів і зброї
1. До осіб, позбавлених волі, якщо вони чинять фізичний опір
персоналу колонії, злісно не виконують його законні вимоги,
проявляють буйство, беруть участь у масових заворушеннях, захваті
заручників або чинять інші насильницькі дії, а також у разі втечі
з-під варти з метою припинення вказаних протиправних дій, а також
запобігання заподіянню цими особами шкоди оточенню або самим собі
застосовуються фізична сила, спеціальні засоби, гамівна сорочка та
зброя.
2. Застосуванню заходів фізичного впливу, спеціальних засобів
і зброї має передувати попередження про намір використання
вказаних заходів і засобів, якщо дозволяють обставини. Без
попередження вказані заходи, засоби і зброя можуть
застосовуватися, якщо виникла безпосередня загроза життю або
здоров'ю персоналу колонії чи інших осіб.
3. До засуджених неповнолітніх і жінок гамівна сорочка не
застосовується. Забороняється застосовувати заходи фізичного
впливу, спеціальні засоби і зброю до жінок з явними ознаками
вагітності, осіб похилого віку або з вираженими ознаками
інвалідності та неповнолітніх, крім випадків вчинення ними
групового або збройного нападу, який загрожує життю і здоров'ю
персоналу колонії чи інших осіб, або збройного опору.
4. Якщо застосування заходів фізичного впливу уникнути
неможливо, вони не повинні перевищувати міру, необхідну для
виконання покладених на адміністрацію колонії обов'язків, і мають
зводитися до завдання найменшої шкоди здоров'ю правопорушників. У
разі необхідності адміністрація колонії зобов'язана негайно надати
допомогу потерпілим.
5. Про застосування фізичної сили, спеціальних засобів та
гамівної сорочки доповідається в рапорті начальникові колонії. Про
кожний випадок застосування зброї складається рапорт і негайно
повідомляється прокурор.
6. Використання фізичної сили, спеціальних засобів і зброї
допускається також в інших випадках, передбачених законами України
"Про міліцію" ( 565-12 ) і "Про внутрішні війська Міністерства
внутрішніх справ України" ( 2235-12 ).
Глава 17
УМОВИ ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ В КОЛОНІЯХ
Стаття 107. Права і обов'язки засуджених до позбавлення волі
1. Засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення
волі, мають право в порядку, встановленому цим Кодексом і
нормативно-правовими актами Державного департаменту України з
питань виконання покарань:
одержувати інформацію і роз'яснення про умови відбування і
порядок виконання покарання у виді позбавлення волі;
користуватися послугами, які надаються в місцях позбавлення
волі, в тому числі додатковими, оплачуваними;
брати участь у трудовій діяльності;
отримувати медичну допомогу і лікування, в тому числі платні
медичні послуги за рахунок особистих грошових коштів чи коштів
рідних та близьких;
розпоряджатися грошовими коштами, придбавати, володіти і
розпоряджатися предметами, речами, виробами;
здійснювати листування з особами, які знаходяться за межами
колоній, вести з ними телефонні розмови;
одержувати і відправляти посилки, бандеролі, грошові
перекази, одержувати передачі;
зустрічатися з родичами та іншими особами;
подавати пропозиції, заяви і скарги в усній чи письмовій
формі від свого імені і з питань, що стосуються їх особисто;
брати участь у роботі самодіяльних організацій та гуртків
соціально корисної спрямованості, займатися фізичною культурою і
спортом;
придбавати, користуватися і зберігати предмети першої
потреби, періодичні видання, літературу, продукти харчування;
розпоряджатися вільним часом, який відведений розпорядком
дня, не порушуючи при цьому правил поведінки;
одержувати освіту відповідно до законодавства про освіту;
одержувати правову допомогу від адвокатів або інших фахівців
у галузі права, які за законом мають право на надання правової
допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.
2. Засудженим можуть надаватися й інші права, реалізація яких
не суперечить меті покарання, порядку і умовам виконання та
відбування покарання.
3. Засуджені зобов'язані:
дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування
покарання, розпорядок дня колонії, правомірних взаємовідносин з
іншими засудженими, персоналом колонії та іншими особами;
утримувати в чистоті і порядку приміщення, дбайливо ставитися
до майна колонії і предметів, якими вони користуються при
виконанні дорученої роботи, здійснювати за ними належний догляд і
використовувати їх тільки за призначенням;
виконувати всі законні вимоги персоналу колонії;
виконувати необхідні роботи по самообслуговуванню,
благоустрою колонії;
дотримуватися санітарно-гігієнічних норм;
дотримуватися вимог пожежної безпеки і безпеки праці.
4. Засудженим забороняється:
самовільно залишати колонію, порушувати лінію охорони;
спілкуватися із засудженими та іншими особами з порушенням
встановлених правил ізоляції, звертатися до них з проханням про
виконання незаконних дій;
придбавати, виготовляти, зберігати і використовувати гроші,
цінності, предмети, речі, речовини і вироби, заборонені до
використання в колонії;
продавати, дарувати або відчужувати в інший спосіб на користь
інших осіб предмети, вироби і речі, які перебувають в особистому
користуванні;
заподіювати собі тілесні ушкодження, в тому числі і з
допомогою іншої особи, завдавати шкоду своєму здоров'ю з метою
ухилення від відбування покарання або виконання встановлених
обов'язків;
завдавати шкоду державному, комунальному майну, майну інших
юридичних чи фізичних осіб, у тому числі майну інших засуджених,
створювати загрозу заподіяння шкоди такому майну;
вживати спиртні напої, наркотичні засоби, психотропні
речовини або їх аналоги чи інші одурманюючі засоби;
чинити опір законним діям персоналу колонії, перешкоджати
виконанню ним своїх службових обов'язків, підбурювати до цього
інших засуджених;
грати в настільні та інші ігри з метою здобуття матеріальної
чи іншої вигоди;
вживати нецензурні та жаргонні слова, давати і присвоювати
прізвиська;
самовільно залишати призначені для перебування ізольовані
територію, приміщення або визначене місце роботи.
Стаття 108. Придбання засудженими до позбавлення волі
продуктів харчування і предметів першої потреби
1. Засуджені мають право придбавати за безготівковим
розрахунком продукти харчування і предмети першої потреби на
гроші, зароблені в колоніях, а засуджені чоловіки віком понад
шістдесят років, жінки - віком понад п'ятдесят п'ять років,
інваліди першої та другої груп, вагітні жінки, жінки, які мають
дітей у будинках дитини при виправних колоніях, неповнолітні, а
також засуджені, які перебувають у лікувально-профілактичних
закладах місць позбавлення волі, - також на гроші, одержані за
переказами, за рахунок пенсій та іншого доходу.
2. Засудженим, які з незалежних від них причин не працюють чи
завантажені роботою лише частково, дозволяється придбавати
продукти харчування і предмети першої потреби на гроші, одержані
за переказами.
3. Сума грошей, що дозволена до витрачання, встановлюється
цим Кодексом.
4. Засудженим, які перевиконують норми виробітку або сумлінно
виконують встановлені завдання, може бути додатково дозволено
витрачати на місяць гроші в сумі тридцяти відсотків мінімального
розміру заробітної плати; засудженим, які перевиконують норми
виробітку або сумлінно виконують встановлені завдання на важких
роботах чи роботах із шкідливими умовами праці, - п'ятдесяти
відсотків мінімального розміру заробітної плати незалежно від
відбутого строку покарання.
5. Інвалідам першої групи, вагітним жінкам, жінкам, які мають
дітей у будинках дитини при виправних колоніях, дозволяється
придбавати продукти харчування і предмети першої потреби на суму
мінімального розміру заробітної плати.
6. Інвалідам другої групи і засудженим, які перебувають у
лікувально-профілактичних закладах місць позбавлення волі,
дозволяється придбавати продукти харчування і предмети першої
потреби на суму, що становить шістдесят відсотків мінімального
розміру заробітної плати.
7. Перелік і кількість продуктів харчування і предметів
першої потреби, що дозволяються до продажу засудженим,
визначається нормативно-правовими актами Державного департаменту
України з питань виконання покарань.
Стаття 109. Придбання засудженими до позбавлення волі
літератури і письмового приладдя
1. Засуджені мають право одержувати в бандеролях, посилках і
передачах, а також без обмеження придбавати за рахунок коштів, які
є на їхніх особових рахунках, літературу через книготорговельну
мережу, письмове приладдя, передплачувати газети і журнали.
2. Література, придбана через книготорговельну мережу і
отримана через пошту, не включається в число посилок (передач) і
бандеролей, визначене цим Кодексом.
3. Засудженому дозволяється мати при собі не більше десяти
примірників книг і журналів.
4. Література в кількості, що перевищує вказану в частині
третій цієї статті, може передаватися на зберігання або за згодою
засудженого - до бібліотеки колонії, або пересилатися за його
рахунок родичам.
Стаття 110. Побачення засуджених до позбавлення волі
з родичами, адвокатами та іншими особами.
Телефонні розмови
1. Засуджені мають право на побачення: короткострокові
тривалістю до чотирьох годин і тривалі - до трьох діб.
Короткострокові побачення надаються з родичами або іншими особами
у присутності представника колонії. Тривалі побачення надаються з
правом спільного проживання і тільки з близькими родичами
(подружжя, батьки, діти, всиновлювачі, всиновлені, рідні брати й
сестри, дід, баба, онуки). Тривалі побачення можуть надаватися і
подружжю, яке проживало однією сім'єю, але не перебувало у шлюбі,
за умови, що в них є спільні неповнолітні діти. Оплата послуг за
користування кімнатами короткострокових і тривалих побачень
здійснюється засудженими або їх родичами чи іншими особами за
рахунок власних коштів.
2. Тривалі побачення при реєстрації шлюбу надаються
позачергово.
3. Для одержання правової допомоги за письмовою заявою
засуджених, їхніх близьких родичів, громадських організацій
засудженим надається побачення з адвокатом або іншим фахівцем у
галузі права, який за законом має право на надання правової
допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. За бажанням
засудженого або адвоката чи іншого фахівця в галузі права, який за
законом має право на надання правової допомоги особисто чи за
дорученням юридичної особи, побачення можуть надаватися наодинці.
Побачення надається адміністрацією колонії при пред'явленні
адвокатом ордера, а іншим фахівцем у галузі права, який за законом
має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням
юридичної особи, іншого відповідного документа, а також
документів, що посвідчують їх особу. Кількість і тривалість таких
побачень не обмежена.
4. Кількість і види побачень встановлюються цим Кодексом.
5. Засудженим надається право на чотири телефонних розмови
протягом року тривалістю до п'ятнадцяти хвилин кожна під контролем
адміністрації. Телефонні розмови оплачуються з особистих коштів
засуджених. Телефонні розмови між перебуваючими в місцях
позбавлення волі заборонені.
6. Засудженим за їхнім проханням дозволяється заміняти
тривалі побачення короткостроковими, а також тривалі або
короткострокові побачення - телефонними розмовами.
7. Порядок надання побачень і телефонних розмов визначається
нормативно-правовими актами Державного департаменту України з
питань виконання покарань.
Стаття 111. Короткочасні виїзди за межі виправних і виховних
колоній
1. Засудженим, які тримаються у виправних колоніях
мінімального рівня безпеки, дільницях соціальної реабілітації
виправних колоній середнього рівня безпеки та виховних колоніях,
може бути дозволено короткочасні виїзди за межі колонії на
території України на строк не більше семи діб, не включаючи часу,
необхідного для проїзду в обидва кінці (не більше трьох діб), у
зв'язку з такими винятковими особистими обставинами:
смерть або тяжка хвороба близького родича, що загрожує життю
хворого;
стихійне лихо, що спричинило значну матеріальну шкоду
засудженому або його сім'ї.
2. Заява засудженого про терміновий виїзд у зв'язку з
винятковими обставинами має бути розглянута протягом доби.
Дозвіл на короткочасний виїзд дається начальником колонії з
урахуванням особи і поведінки засудженого. Час перебування
засудженого поза межами колонії зараховується в строк відбування
покарання. Вартість проїзду засудженого оплачується ним особисто
або його родичами.
3. Порядок надання засудженим короткочасних виїздів за межі
колонії у зв'язку з винятковими особистими обставинами,
передбаченими частиною першою цієї статті, визначається
нормативно-правовими актами Державного департаменту України з
питань виконання покарань.
4. Засудженим жінкам, які мають дітей у будинках дитини при
виправних колоніях, може бути дозволений короткочасний виїзд за
межі виправної колонії на території України для влаштування дітей
у родичів, опікунів або в дитячих будинках тривалістю не більше
десяти діб без урахування часу перебування в дорозі (не більше
трьох діб).
Стаття 112. Одержання засудженими до позбавлення волі посилок
(передач) і бандеролей
( Установити, що у 2006 році число посилок (передач) і
бандеролей, що одержують особи, взяті під варту, та засуджені до
позбавлення волі, не обмежується згідно із Законом 3235-IV
( 3235-15 ) від 20.12.2005 )
{ Дію частини першої статті 112 зупинено на 2007 рік в
частині одержання засудженими до позбавлення волі посилок
(передач) і бандеролей згідно із Законом N 489-V ( 489-16 ) від
19.12.2006 } { Дію частини першої статті 112 зупинено на 2006 рік
в частині одержання засудженими до позбавлення волі посилок
(передач) і бандеролей згідно із Законом N 3235-IV ( 3235-15 ) від
20.12.2005 } 1. Число посилок (передач) і бандеролей, що одержують
засуджені, які тримаються в колоніях, встановлюється цим Кодексом.
2. Максимальна вага однієї посилки або бандеролі визначається
діючими поштовими правилами. Вага однієї передачі не може
перевищувати встановленої ваги посилки.
3. Важкохворі засуджені, вагітні жінки, жінки, які мають
дітей у будинках дитини при виправних колоніях, інваліди першої та
другої груп, незалежно від призначеного їм виду виправної колонії,
можуть одержувати додаткові посилки (передачі) і бандеролі в
кількості і асортименті, які визначаються медичним висновком.
4. Лікарські засоби і вироби медичного призначення, які
одержують засуджені відповідно до медичного висновку, не
включаються в число посилок (передач) і бандеролей. Вони
направляються до медичної частини колонії для лікування цих
засуджених.
5. Порядок приймання і вручення посилок (передач) або
бандеролей, а також перелік предметів, заборонених до одержання
засудженими, визначаються нормативно-правовими актами Державного
департаменту України з питань виконання покарань.
Стаття 113. Листування засуджених до позбавлення волі
1. Засудженим дозволяється одержувати і відправляти листи і
телеграми за свій рахунок без обмеження їх кількості.
2. Листування між перебуваючими в місцях позбавлення волі
засудженими, які не є родичами, допускається тільки з дозволу
адміністрації колонії.
3. Кореспонденція, яку одержують і відправляють засуджені,
підлягає перегляду.
4. Пропозиції, заяви і скарги, адресовані Уповноваженому
Верховної Ради України з прав людини, Європейському суду з прав
людини, а також іншим відповідним органам міжнародних організацій,
членом або учасником яких є Україна, уповноваженим особам таких
міжнародних організацій та прокуророві, переглядові не підлягають
і не пізніш як у добовий строк надсилаються за належністю.
( Частина четверта статті 113 із змінами, внесеними згідно із
Законом N 3166-IV ( 3166-15 ) від 01.12.2005 )
Стаття 114. Одержання і відправлення засудженими
до позбавлення волі грошових переказів
1. Засуджені мають право без обмеження одержувати грошові
перекази і відправляти грошові перекази родичам, а з дозволу
адміністрації колонії - й іншим особам. Одержані за переказами
гроші зараховуються на особовий рахунок засудженого.
2. Гроші, виявлені в посилках (передачах), бандеролях і
листах, що надходять на ім'я засудженого, вилучаються і
реалізовуються в порядку, встановленому частиною четвертою
статті 59 цього Кодексу.
Стаття 115. Матеріально-побутове забезпечення засуджених
до позбавлення волі
1. Особам, які відбувають покарання у виправних і виховних
колоніях, створюються необхідні житлово-побутові умови, що
відповідають правилам санітарії та гігієни. Норма жилої площі на
одного засудженого у виправних колоніях не може бути меншою трьох
квадратних метрів, у виховних колоніях і у виправних колоніях,
призначених для тримання жінок, - чотирьох квадратних метрів, у
лікува